Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Читати книгу - "Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:
він погодився сидіти в коморі?

— Він знає, що не мав ходити до Лії.

— Але ж сказано: обоє будуть вкаменовані.

— Мати сказала на суді, що то були чари Лії, а батько не винен.

— То чого ж його було замикати в коморі?

Це питання виявилося для Хани заважким.

— Щоб не причарувала інша жінка? — підказав Ромаї.

Хана знову загигикала, а потім стала плакати.

— Навіщо ти вбив Лію? — смикнула вона Ромаї за край плаща.

— Її вбили вони. Її тіло все одно вже не могло б тримати її душі, навіть якби її витягти з ями. Я її лише добив, щоб вона не мучилась.

— Жаль Лію.

— А маму не жаль?

— І маму жаль. Вона дуже плакала, коли тато бував у Лії.

— Тобі добре в домі батьків?

— Я не можу вернутися до них.

— Чому?

— Бо не вбивала Лію.

Вони втрьох сиділи на огорожі басейна посеред подвір’ячка, обплетеного виноградом. Хана пригорнулася до Мелани, яка обняла її ззаду за плечі. Ромаї з ніжністю дивися на обох. Мелану огорнула хвиля несамовитого щастя. Що є у світі краще, ніж сімейство, де сильний ніжний батько захищає дружину й дитину? Це і є Бог-Любов.

У браму почали стукати. Господар підбіг, почав розмову з людом на вулиці.

— Ходіть, я виведу вас через задню браму, — сказав служник. Всі троє знову опинилися на кривих вуличках околиці, настільки вузьких, де іти можна лише одне за одним. Ромаї йде першим, потім Хана, Мелана — остання. Мелана забула, що нещодавно відчула до Хани почуття, подібні до материнських. Тепер вона не може бачити, як дівчинка перелякано обнімає Ромаї, пригортається до нього, як здається Мелані, по-дорослому.

Ось вони вийшли на ширшу вулицю, де вже не так тісно. А ось озвірілі жінки, від яких вони ховалися, вихопили Хану й потягли за собою.

— Ходімо звідси, ми, певне, не зможемо допомогти цій дитині, — каже Мелана.

— Зачекай, — каже Ромаї, — вони тягнуть її на майдан покарань.

— Майдан покарань? — жахається Мелана.

— Так. Я знаю це місце.

Це не той великий майдан біля ринку і палаців, де збирається багато люду, щоб подивитися, як страчують серйозних злочинців, таких, як Євані. Це місце на околиці для вирішення родинних справ на кшталт подружніх зрад чи непослуху дітей. Але так само зі стовпом, до якого прикручують тих, кого карають.

— Я спробую допомогти Хані. Якщо вона бодай трохи допоможе мені.

— Вона нічого не зможе.

— Побачимо. Ходімо.

Вони прийшли на невелику площу, тісну і незграбну, як все на цій околиці. Посередині стовп, густо заляпаний кров’ю попередніх жертв. Оскаженілі жінки тягнуть Хану до стовпа, дівчинка не дається, виривається, кусає їм руки.

— Молодець, Хано, — шепоче Ромаї, — зараз ми зробимо таке, що всі вони зміняться. Аби витримати це. Бачиш мене? А зараз іди до мене!

І от Хана ніби вирвалася з їхніх рук, але водночас їм таки вдалося скрутити її. Відбулося нетривале роздвоєння, яке сприймають лише Ромаї й Мелана. І Хана.

Сп’янілі від крові люди починають щосили бити несправжню Хану, ілюзію, яку витворив для них Ромаї. А справжня жива Хана, притулившись до Ромаї, спостерігає власне жорстоке покарання.

— Не бійся дитино, вбивають не тебе. Вбивають твою слабкість, твою нерішучість, твої страхи. Ти позбуваєшся цього, — шепоче смертельно блідий Ромаї, якому дуже тяжко підтримувати це видіння для такої кількості людей. А Мелана, заворожена могутністю Ромаї, знову обтерла хусткою обличчя справжньої Хани, яке стає дедалі спокійнішим, пригладила її волосся, накинула їй на голову своє покривало. Тим часом несправжня Хана вмерла біля стовпа.

— Навіщо ви її вбили? — закричала одна з вершительок суду із гнійними виразками на обличчі, — вона не мала вмирати! Вона мала стати потворою на все життя!

А от і мертве тіло також зникло, а щойно було тут, таке потішне і тепле. Але ж от перед громадою лише заляпаний стовп.

— Іди, Хано, іди вперед, — шепоче Ромаї живій Хані, — тепер вони вже нічого не зможуть зробити тобі. Рушай, а ми йдемо за тобою.

І Хана спокійною ходою перетинає майдан покарань. Люд, який щойно хрипів і гарчав, спантеличено завмер. Усі дивилися на Хану, яка постала з мертвих і спокійно йде собі, із легким докором дивлячись на свою рідню. За нею йде високий синьоокий чоловік і чорнява жінка у великих сережках без покривала. Вони всі троє спокійно перетнули нечестивий майдан і, перш, ніж зникнути на вузькій вулиці, мовчки обернулися до натовпу.

— Вона свята! — закричала одна з жінок.

— Так, я вам завжди казала, що моя Хана свята! — заволала мати Хани.

Хана, Ромаї та Мелана пішли, а жінки на майдані перекрикують одна одну, мовляв, вони завжди знали, що Хана свята і несуть із убогих садочків квіти уквітчати кривавий стовп.

І от вони знову втрьох сидять на подвір’ї тої самої таверни.

— Вони вже не прийдуть сюди, — каже Ромаї служникові.

— Не треба було мені виводити вас через задню браму вранці, — винуватим голосом каже служник, який в курсі, що відбулося.

— Все закінчилося добре, — зітхає втомлений Ромаї.

— Як таке могло закінчитися добре? — служник дивиться на Хану, на якій нема слідів побиття. А потім дивиться на Мелану й відводить очі.

Служник накриває стола для всіх трьох. Після трапези Ромаї просить кімнату, щоб перепочити до завтрашнього ранку. Служник біжить готувати кімнату, озираючись на Мелану. Чи можна чоловікові, який шанує Сохера, а Ромаї визнає за Бога, дивитись на жінку, яка з Ромаї? У служника в голові каша. Він знає, що в Ромаї в Оазі зовсім не такий сад, як у Шаліта за кам’яною огорожею, де багато жінок догоджають одному господареві. Розповідають, в Оазі зовсім інакше співжиття чоловіків і жінок. Але йому розповідали, що Ромаї якось так калічить своїх жінок, що вони не хочуть кохатися. Лишаються гарними, але не для кохання. Такою стала Марія, дочка Сохера. Гарна, молода, але така, як сестра. Вони ж там і називаються братами і сестрами.

Але ця, чорнява, вона не така, як інші жінки з кегелії Ромаї. Від неї йде вогонь. І це її волосся, як дозрілий виноград. І гойдаються сережки, від яких ще сильніше блищать її очі та зуби.

Дорогі гості всі втрьох піднімаються на

1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко"