Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Артеміс дивився на коливання звукової хвилі на екрані ноутбука. Він змінюється, це точно. За останні кілька місяців сумнів щодо власної поведінки стає все більше... відколи він одного ранку знайшов у своєму оці таємничу контактну лінзу. У Батлера і Джульєтти були такі самі лінзи. Вони спробували дізнатися, звідки вони, але людина Батлера стверджувала, що Артеміс сам за них заплатив. Дедалі цікавіше.
Лінзи лишались таємницею. І почуття Артеміса також. На столі перед ним лежала «Ельфійка-злодійка» Ерве, і це робило його найспритнішим злодієм свого віку, а прагнув він цього іще з шести років. Але тепер, коли він реалізував свої амбіції, хлопець не міг думати ні про що, крім родини.
«Може, час відійти від справ? — думав він.— У чотирнадцять років і три місяці я уже найкращий злодій у світі. Врешті-решт, чого мені тепер прагнути?» Він ще раз прослухав частину телефонної розмови: «Не хвилюйся про нас, хвилюйся про школу і друзів. Думай про те, що тобі дуже хотілося б зробити. Скористайся своїм чудовим мозком так, щоб зробити щасливим себе та інших людей».
А раптом мама має рацію? Йому варто скористатися своїми талантами, щоб зробити інших щасливими. Але є в ньому темрява, тверда скоринка на серці, яке не задовольнить тихе життя. Може, є такий спосіб зробити людей щасливими, яким може скористатися лише він? І лежить той спосіб по інший бік закону. За тоненькою блакитною смужкою.
Артеміс потер очі. Він не зміг дійти ніяких висновків. Може, буде рішення жити вдома. А зараз краще повернутися до роботи. Відкласти прийняття рішення і встановити справжність картини. Він почувався трохи винним, що украв шедевр, але не настільки, аби його повернути. Особливо містеру Крейну і містеру Спарроу.
Перше завдання — відбитися від усіх шкільних справ. Щоб установити автентичність картини, знадобиться щонайменше два дні. Доведеться заключати контракт на експертизу.
Артеміс відкрив програму обробки звуку і зайнявся вирізанням і склеюванням маминих слів із телефонної розмови. Потім відібрав усі слова, розставив їх у потрібному порядку і збалансував рівні, щоб розмова звучала природно.
Коли директор Гіней увімкнув свій мобільний після візиту на олімпійський стадіон Мюнхена, на нього чекало повідомлення. Від Анджеліни Фаул, і була вона не в доброму гуморі.
Артеміс провів повідомлення через маєток Фаулів, а потім переслав звуковий файл на власний телефон.
— Директоре Гіней,— промовив голос, що безпомилково належав Анджеліні Фаул, номер теж був її.— Я непокоюся про Арті. У нього отруєння. Вигляд у нього винятковий. Ніколи не скаржиться. Ми б хотіли бачити його вдома, поруч із нами. Ви зрозумієте. Це неприємно. Поговоримо, коли ви повернетеся.
На кілька днів цього вистачить. Темна частина Артеміса аж затремтіла від задоволення, проте зростаюче сумління зробило докір за те, що він скористався маминим голосом, аби сплести павутиння брехні.
Від почуття провини Артеміс відмахнувся і вимкнув мобільний. Потрібно повністю зосередитись на картині, а вібрація телефону в неслушну мить може змусити руку смикнутися. Йому дуже кортіло зірвати пломбу з плексигласової кришки. Але то було б надзвичайно нерозумно, бо могло призвести до фатальних наслідків. На нього могло чекати чимало маленьких подаруночків від «Крейн і Спарроу».
Із валізки з лабораторним обладнанням Артеміс дістав хроматограф. Інструмент візьме пробу газу всередині тубуса і проаналізує її. Хлопець вибрав гостру насадку, прикрутив до гумової трубки на пласкому кінці хроматографа. Обережно взяв насадку в ліву руку. Артеміс був амбідекстером, але ліва рука була трохи твердіша за праву. Він обережно ввів гострий кінчик усередину крізь силіконовий замок. Рухати голкою потрібно якомога менше, щоб газ з контейнера не потрапив у повітря. Хроматограф усмоктав невеличку кількість газу, увімкнувся підігрів. Усі органічні домішки після нагрівання вийшли, і газ-носій перемістив зразок через розділювальну колону до полум’я іонізаційного детектора. Там визначилися компоненти. Через секунду на цифровому екрані даних висвітилася діаграма.
Процент кисню, водню, метану і двоокису вуглецю був такий саме, як і в зразку, який Артеміс трохи раніше взяв у центрі Мюнхена. Лишалося п’ять відсотків невідомого газу. Але це нормально. Таке могло статися через забруднення повітря, або інструмент мав високу чутливість. Якщо не брати до уваги таємничий газ, можна було вважати, що відкривати тубус цілком безпечно. Так Артеміс і зробив, обережно зрізавши силіконовий шар ножем.
Хлопець одягнув пару хірургічних рукавичок і обережно витяг картину із циліндра. На столі перед ним опинився щільний рулон, який майже відразу почав розгортатися; не так давно він у тубусі, щоб зберегти форму.
Артеміс розстелив полотно, притиснув кути гелевими торбинками. Він одразу зрозумів, що це не підробка. Натреноване око тут же впізнало кольори і напрямки мазків. Персонажі Ерве були немов зіткані зі світла. Вони були так чудово прописані, що малюнок немов світився. Вишукано! На картині сповите немовля спало в освітленій сонцем колисці біля відчиненого вікна. Зеленошкіра ельфійка з тоненькими крильцями опустилася на вікно і збиралася викрасти дитину з колиски. Ноги ельфійки лишалися за вікном.
— Вона не може зайти всередину,— пробурмотів Артеміс і раптом здивувався. Звідки йому це відомо? Він же ніколи не озвучує думки, якщо не має доказів.
Розслабся, наказав він сам собі. Це просто здогадка. Може, колись щось читав в Інтернеті.
Артеміс повернувся до картини. Він це зробив. «Ельфійка-злодійка» належала йому. Принаймні, на якийсь час. Він дістав з набору хірургічний скальпель, зішкрябав трохи фарби біля краю полотна. Поклав зразок у баночку і підписав її. Тепер вона відправиться в Технічний університет Мюнхена, де зберігається велетенський спектрометр, потрібний для аналізу вуглецю. Хлопець мав там зв’язки. Аналіз на вуглець підтвердить, що картина, чи принаймні фарба, такого ж віку, якого і має бути.
Він покликав Батлера із сусідньої кімнати.
— Батлере, чи не міг би ти зараз відвезти зразок до університету? Тільки не забудь, що віддати можна лише Кристині. І нагадай їй, що дуже важливо зробити все швидко.
Якусь мить відповіді не було, потім через двері увірвався Батлер із широко розплющеними очима. Не дуже схожий він був на людину, що прийшла за зразком.
— Проблема? — поцікавився хлопець.
За дві хвилини до того Батлер підніс руку до вікна. Він думав про себе, а таке буває нечасто. Дивився на руку, немов та була зроблена зі світла, і якщо пильніше придивитися, то шкіра стала б прозорою. Він знав, що в ньому щось змінилося. Під шкірою щось ховалося. Останнім роком він дивно почувався. Старішим. Може позначилися десятиріччя важкого фізичного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер», після закриття браузера.