Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

у нас не лишалося, що неадекватний (невідповідний. — Н. І.) подразник для тварин, але, звичайно, абсолютно нешкідливий за звичайними поняттями став джерелом дуже глибокого функціонального порушення секреторного процесу».

Діяння бджолиного меду при виразковій хворобі у 1944 р. було перевірене в дієтичному відділенні Московської лікарні імені О. О. Остроумова проф. Н. К. Мюллером і 3. А. Архиповою. Лікування бджолиним медом було проведене у 155 хворих виразковою хворобою. Ці дослідження показали, що мед нормалізує кислотність і виділення шлункового соку та сприятливо впливає на явища суб'єктивного характеру: печія і відригування після лікування зникли у 111 хворих із 113; болі припинилися у 101 хворого з 111, зменшилися у 8 і лишилися у 2 хворих. До лікування медом нормальне випорожнення було у 68 хворих, запори — у 47; після лікування нормальне випорожнення було у 107 хворих, запори лишилися у 8 хворих.

Завдяки зазначеному лікуванню 11 хворих мали приріст ваги 1 кг, 32 хворих — 1—2 кг, 31 хворий — 2—3 кг, 22 хворих — 3—4 кг, 9 хворих — 4 кг і більше, у 2 хворих вага не змінилася.

У терапевтичній клініці Курського медичного інституту (проф. Ф. К. Меншиков і С. І. Фельдман) протягом З років застосовували бджолиний мед при лікуванні хворих з виразковою хворобою. Із 46 хворих 18 лікувалися стаціонарно і 28 амбулаторно. Лікування медом дало демонстративний позитивний ефект: досить швидко зникали болі, нормалізувалося випорожнення, поліпшувався апетит, знижувалася секреція і кислотність шлунка, зростала вага; вміст гемоглобіну збільшувався на 6—15 ділень (в середньому на 12 ділень), число еритроцитів — в середньому на 600 000, помітно, збільшилося число лейкоцитів; хворі, що перебували в стаціонарі, мали приріст ваги в середньому 2,8 кг, а ті, що лікувалися амбулаторно, — в середньому 2, 2 кг за місяць. В результаті лікування медом у 28 хворих загальна кислотність знизилася на 10—22, а вміст вільної соляної кислоти — на 10—16. При рентгеноскопії у 14 хворих, що лікувалися в стаціонарі, була виявлена ніша (Заглиблення в стінці шлунка); через 4 тижні лікування у 10 хворих вона зникла. З 14 хворих, що лікувалися амбулаторно, через 4—6 тижнів лікування ніша зникла у 10 хворих.

В Басмалній лікарні Москви (лікар В. І. Семенова під керівництвом проф. І. А. Левінсона) лікувалося медом 57 хворих на виразкову хворобу. При цьому 29 із них діставали тільки мед, а 28 хворих — мед у комплексі з іншими ліками. Завдяки проведеному лікуванню у всіх хворих зникли болі, знизилася кислотність шлункового соку, припинилися шлункові кровотечі, нормалізувалося випорожнення, зникла ніша і т. д.

Аналогічні результати при лікуванні 11 хворих виразковою хворобою медом у комплексі з іншими ліками були одержані в Московському гарнізонному госпіталі (майор медичної служби Д. А. Гросман). У хворих припинилися відригування, блювання, нудота, шлункові кровотечі, нормалізувалася кислотність шлункового соку.

Позитивні результати лікування медом 11 хворих на виразкову хворобу були відмічені також у 2-й Московській міській лікарні.

Велику наукову цінність становлять спостереження, проведені в терапевтичній клініці Іркутського медичного інституту. З 1944 по 1949 р. там лікувалося бджолиним медом 600 хворих на виразкову хворобу.

У дисертації М. Л. Ходкіна описує 302 хворих, у яких був найбільш типовий перебіг хвороби.

Серед хворих з виразковою хворобою було 253 (85,4%) чоловіки і 49 (14,6%) жінок. Підвищена кислотність була в 76 (34,3%) хворих, нормальна — в 67 (30,2%), знижена — в 54 (24,7%), ахлоргідрія (відсутність кислотності) — у 24 (10,8%).

Спостереження показали, що коли при звичайних дієто-медикаментозних методах лікування клінічне видужання спостерігалося в 61% хворих і болі не припинилися у 18% хворих, то при лікуванні медом видужання наставало в 79,7—84,2%, а болі лишалися на кінець лікування тільки в 5,9%. Рентгеноскопічно встановлено, що ніша зникла (виразка зарубцювалася) при звичайному лікуванні в 29% хворих, а при лікуванні медом — у 59,2% хворих. При лікуванні медом скорочувався час середнього перебування хворого в лікарні.

Було відмічене загальнозміцнююче діяння меду на організм хворого: наростала вага тіла, поліпшувався склад червоної крові, нормалізувалася кислотність шлункового соку, знижувалася збудливість нервової системи. Хворі ставали спокійними, бадьорими, життєрадісними.

Таким чином, спостереження не тільки народної медицини, а й сучасної клініки показують, що бджолиний мед є чудовим засобом при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

Щоб простежити, як просувається мед по шлунково-кишковому тракту і як він впливає на ритмічні рухи останнього у здорових і хворих людей, ми провели рентгенологічні дослідження у ряду людей.

При першому дослідженні вони діставали барієву кашу (білий порошок сірчанокислого барію, який збовтується у воді), при другому (через дві доби) барієва каша була старанно змішана з 100 г липового меду, при третьому (через кілька днів) барієва каша змішувалася з 100 г молочного меду №60 і, нарешті, при четвертому барієва каша змішувалася з 75 г цукру, відповідно до процентного вмісту цукру в меду.

У дослідженнях встановлено, що барієва каша в поєднанні з медом затримується в шлунку на 1—2 години довше, ніж у чистому вигляді. Просування барієвої каші з медом по тонких і товстих кишках нічим не відрізнялося від просування самої барієвої каші або барієвої каші з цукром.

Додавання ж бджолиного меду до барію ліквідує неприємний смак останнього. Застосування барію з медом може, таким чином, використовуватися в деяких випадках при рентгенологічних дослідженнях шлунково-кишкового тракту.

Застосування меду при хворобах печінки

Застосування меду при захворюваннях печінки користується великою популярністю в народній медицині. Діяння меду при захворюваннях печінки пояснюється його хіміко-біологічним складом. Встановлено, що глюкоза є не тільки поживним матеріалом для клітин тканин, але й підвищує вона запаси глікогену в печінці і поліпшує процеси тканинного обміну.

Печінка є фільтром для знешкоджування бактеріальних отрут. Глікоген же посилює цю функцію печінки, чим сприяє підвищенню опірності організму до інфекцій. У зв'язку з викладеним у клініці широко застосовується внутрішньовенне введення глюкози (основного компоненту меду).Нижче наведено кілька прикладів високого лікувального діяння меду при хворобах печінки.

Хворий С-в у 1922 р. захворів на гепатит (запальне захворювання печінки). Зважаючи на різку слабість, часте блювання і болі в ділянці печінки, йому був запропонований постільний режим, сувора дієта і прописане медикаментозне лікування. Проте все це не мало лікувального ефекту. С-в вирішив лікуватися засобом народної медицини — медом. Незабаром у нього зникла жовтяниця, припинилися болі, до цього часу він почуває себе здоровим.

Хворий Л-в довго хворів на холелітіазис (жовчнокам'яна хвороба) і холецистит (запалення жовчних шляхів). Нестерпних болів він позбувся завдяки систематичному вживанню всередину меду. Хвора A-а