Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

Про це писав ще Гіппократ, вважаючи, що «медовий напій... виводить харкотиння і заспокоює кашель».

Про застосування бджолиного меду при захворюваннях легень було відомо медицині Стародавньої Індії. Так, у книзі індусів «Аюр-веда» («Книга життя») зазначається, що мед з молоком є найкращим засобом проти виснаження організму і туберкульозу легень.

Авіценна писав, що суміш меду з пелюстками троянди добре допомагає при початкових стадіях туберкульозу. Він вважав найбільш ефективним застосування цієї суміші ранком, до 12-ої години дня.

У старовинних рукописних лікарських порадниках наводяться численні рецепти, до складу яких входить мед. Ці ліки рекомендують при легеневих захворюваннях.

У народній медицині вже протягом кількох сотень років при туберкульозі легень застосовується мед з МОЛОКОМ або мед с внутрішнім жиром тварин. Відомо, що майже 100 років тому хворі при легеневих кровотечах приймали мед як у чистому вигляді, так і в суміші з соком сирої моркви або ріпи.

С. П. Зелінський у своїй книзі «Материалы по народной медицине у армян некоторых местностей Закавказья» ще в кінці минулого століття писав, що в народній медицині цих міст рекомендується при сухотах давати хворому мед.

Незважаючи на наявність у нашому розпорядженні численних прикладів, які свідчать про те, що бджолиний мед є чудовим засобом при туберкульозі легень, ми не схильні приписувати йому специфічних властивостей при цьому захворюванні. Проте можна твердити, що мед діє загальнозміцнююче і тим самим сприяє боротьбі організму з туберкульозною інфекцією.

Доказом цього є проведені нами в клініці, керованій заслуженим діячем науки Ф. А. Удінцевим, спостереження над групою хворих на туберкульоз легень, яким давали 100—150 г меду на день. В результаті цього у хворих було відмічене поліпшення самопочуття, приріст ваги, зменшення кашлю, збільшення гемоглобіну, сповільнення реакції осідання еритроцитів.

Застосування меду при захворюваннях серця

При різних захворюваннях серця бджолиний мед застосовувався вже здавна.

Авіценна вважав, що мед є чудовим засобом при захворюваннях серця, і широко рекомендував хворим щодня приймати помірну кількість меду і солодкого гранату.

У народній медицині мед широко Використовується при лікуванні слабості серцевого м'яза, грудної жаби, тошо.

М'яз серця безперервно працює і для компенсації витрачання енергії потребує глюкози. Це було доведене ще в 1901 г, на Міжнародному конгресі фізіологів, де демонструвалося ізольоване серце теплокровної тварини. Завдяки додаванню до фізіологічного розчину невеликої кількості глюкози (0,1%), ізольоване серце продовжувало працювати протягом 4 днів.

Через те що основною складовою частиною меду є глюкоза, зрозумілим є сприятливе діяння його на м'яз серця.

За повідомленнями ряду авторів (проф. М. Б. Голомб, Ад. Рафф. та ін.), тривале (1—2 місяці) вживання меду всередину по 50—140 г (в середньому 70 г) за добу у хворих з тяжкими серцевими захворюваннями призводить до поліпшення загального стану, до нормалізації складу крові, підвищення процента гемоглобіну, а також серцево-судинного тонусу.

У харчовий режим деяких хворих при різних захворюваннях, які супроводяться явищами недостатності серцево-судинної системи, вводили мед, застосування якого створювало найкращі умови для живлення серцевого м'яза.

Таким чином, при захворюваннях серця рекомендується включати бджолиний мед у щоденний раціон як дієтичну поживну речовину.

Застосування меду при захворюванні шлунково-кишкового тракту

Народна мудрість говорить: Мед — кращий друг шлунка.

Є літературні вказівки, згідно з якими вживання меду добре впливає на процес травлення в кишечнику. Пояснюється це тим, що марганець і залізо, які містяться в меду, прискорюють процес травлення, поліпшуючи таким чином засвоєння організмом їжі.

Деякі автори вважають, що вживання меду особливо добре допомагає при запорах.

Відомо, що прийнята людиною їжа затримується в шлунку 2—3 години і більше, де на неї діє шлунковий сік.

Нас цікавив вплив меду на виділення шлункового соку. Для цього ми спостерігали групу зовсім здорових людей, групуй хворих, які страждають гастритом з підвищеною кислотністю, і групу хворих із зниженою кислотністю.

Після вивчення секреторної (видільної) діяльності шлунка натщесерце без усякого подразнення спостережуваним через кілька днів відпочинку при тих же умовах як подразник давали водний розчин спирту, розчин липового та молочного меду № 60.

Спостереження показали, що липовий і молочний мед (№ 60) знижують виділення шлункового соку і кислотність. Проте слід відзначити, що при ахілії (відсутності в шлунковому соку соляної кислоти) розчини меду № 60 викликають навіть незначне підвищення загальної шлункової кислотності.

Ряд авторів на підставі клінічних спостережень приходить до висновку, що годування самим тільки бджолиним медом або медом у поєднанні з основними харчовими речовинами в людей з високою шлунковою кислотністю викликає її зниження. Таким чином, бджолиний мед може бути використаний як лікарський засіб при ряді шлунково-кишкових захворювань, які супроводяться підвищеною кислотністю.

В. П. Григор'єв спостерігав у клініці хворого, який страждав гастритом з підвищеною кислотністю і приступами болів, що супроводилися іноді непритомністю. Виявилося, що єдиним ефективним лікувальним засобом для цього хворого був бджолиний мед.

Клінічні спостереження, проведені рядом вчених (проф. Н. К. Мюллер і 3. А. Архипова, проф. Ф. К. Меншиков і С. І. Фельдман та ін.), показують, що мед є цінним дієтичним засобом при виразковій хворобі: при лікуванні ним зникають болі, печія, нудота, підвищується вміст гемоглобіну в крові.

Спостереження показують, що при лікуванні виразкової хвороби треба приймати мед за 11/2—2 години до приймання їжі, або через 3 години після їди. Найкраще приймати мед за 11/2—2 години до сніданку і обіду і через З години після вечері. Добрий ефект буває при прийманні меду у вигляді розчину (розчинити порцію меду в склянці теплої перевареної води).

Бджолиний мед, залежно від часу приймання його, може бути успішно використаний також для лікування хворих з низькою кислотністю. Якщо приймати мед за 11/2—2 години до їди, то він пригнічує виділення шлункового соку, — навпаки, при прийманні його безпосередньо перед їдою, мед стимулює виділення шлункового соку.

Вживання водного розчину меду в теплому вигляді сприяє розрідженню слизу в шлунку і найвищому всисанню, не подразнюючи кишечника і знижуючи кислотність. Навпаки, медовий водний розчин у холодному вигляді підвищує кислотність, затримує вміст шлунка і подразнює кишечник.

Акад. К. М. Биков у ході дослідів по вивченню різних подразників, що діють на шлункову секрецію, установив, що давання піддослідним тваринам меду викликало виділення з шлуночків рідини з лужною або слабокислою реакцією. Це явище було настільки демонстративним, що автор схильний був шукати причину його в будь-яких порушеннях з пошкодженням слизової оболонки шлуночків, але нічого не виявив. Після припинення давання меду через кілька днів у собак знову відновлювалася нормальна шлункова секреція. К. М. Биков приходить до висновку: «Ніякого сумніву