Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Розділ 9. Відрядження

 

Після обіду я набираю Аліну.

— Привіт. Я на рахунок відрядження хотіла уточнити. Валерій Остапович телефонував.

— Привіт. Так, у понеділок виїжджаємо. З одягу візьми щось офісного типу на офіційну частину, ще щось не таке формальне на вечерю. А так, і купальник не забудь. У готелі є басейн і спа. Конференц зал у нас заброньовано на два дні. На перший день у нас зустріч-знайомство і обговорення наших пропозицій, і на наступний — підсумок і налагодження постійних контактів, якщо все пройде добре.

Тоді трохи помовчавши, додає :

— Ти як? Оговталась вже трохи?

— Жахливо, — чесно відповідаю, — Це відрядження для мене як спасіння.

— Я сподівалася, що тобі сподобається ця задумка, — у голосі відчувається усмішка, — тому і підкинула цю ідею Остаповичу.

У мене на очах виступають сльози. Як же приємно, коли хтось намагаєься подбати про тебе, а не штовхнути в спину, як це зробив Давид!

— Дякую щиро, Аліно. Мені це зараз справді дуже потрібно. Можливо за цих два дні якось все налагодиться.

— Звісно, що так. Не засмучуйся через Давида. Він той ще козел. Немає через що перейматися.

— Я просто хотіла бути з ним чесною, — із гіркотою в голосі кажу.

Аліна мовчить, даючи змогу мені виговоритись.

— Попросила його дати мені час розібратись в собі. Ти знаєш який в нього запальний характер. У мене часом виникало відчуття наче мені перекривають кисень. А тут ще й ці його незрозумілі ревнощі до Бриля. Це мене остаточно підштовхнуло. Адже в мене з Веремієм нічого не було! Він один раз підвіз до офісу і то це вийшло випадково, я спізнювалась.., — у мене збивається дихання.

— Злато, я тебе не осуджую. І ти до себе не будь такою суворою.

— Дякую за підтримку, Аліно!

— Ти ж знаєш, це чоловіче самолюбство таке ніжне, — з іронічними нотками в голосі додає вона.

— Так, справді, — Я усміхаюсь. У грудях тепліє.

— Все, тоді не сумуй. До понеділка, — закінчує Аліна.

— Ще раз дякую, бувай, — я натискаю на кнопку відбою на дисплеї.

Усмішка ще довго не сповзає з мого обличчя.

Я готую необхідні речі. На офіційну частину вибираю класичну чорну сукню без рукавів, з неглибоким круглим вирізом, і на наступний день — білу блузку із комірцем стієчкою, що завязується у елегантний бант спереді та коричневу спідницю-олівець до колін, для басейну зупиняюсь на двох суцільних, доволі скромних, купальниках, які втім гарно підкреслюють мою фігуру. Не хочеться нових проблем на свою голову ще за недоречний чи провокаційний вигляд.

У понеділок зранку вирішую прийти до будівлі, в якій знаходиться наш офіс, на зазначену годину, щоб не заходити безпосередньо на роботу.

Аліна вже чекає біля корпоративного авто.

— Привіт, — широко усміхається колега, — Як настрій?

— Чудово, — щиро відповідаю, підходячи з валізкою до багажника.

Відчиняються вхідні двері офісу і виходить Валерій Остапович з Владиславом Ігоровичем, нашим комерційним директором.

— Так, дівчата бачу готові їхати, — усміхається він.

Прекрасно, шеф у хорошому настрої.

— У нас сьогодні Владислав Ігорович за водія, — продовжує.

Ми вітаємося і розміщуємося в авто — я з Аліною на задньому сидінні, чоловіки — спереду. Час в дорозі минає непомітно. Ми з Аліною теревенимо на різні теми, негласно оминаючи події минулого тижня. Чоловіки обговорюють недавній футбольний матч. Обоє люблять цю гру, як мабуть і більшість чоловіків.

Атмосфера легка і невимушена, втім, мене не полишає якесь тремтливе відчуття. Списую це на хвилювання перед зустріччю.

Під’їхавши до готелю, ми з Аліною йдемо на рецепцію реєструватись, поки чоловіки паркують авто. Фірма не економить на цій поїздці, тому для кожного з нас заброньовано окремий номер.

Зустріч запланована на чотирнадцяту. Час ще є, тож залишаю в номері нерозпаковану валізку і вирішую прогулятися готелем.

Спочатку ліфтом піднімаюся на сьомий поверх, там знаходиться конференц зал. Все вже приготовлене для зустрічі. Тоді спускаюсь на нульовий поверх. Там — спа і басейн. Дуже привітні дівчата за стійкою роблять мені екскурсію і все показують. Перед вечерею у нас буде вільний час, тож я вирішую обов’язково сходити в басейн.

Все, треба повертатись у номер, щоб встигнути в душ і зробити макіяж.

Я піднімаюсь ліфтом на п’ятий поверх, саме там знаходиться мій номер. Аліну розмістили на цьому ж поверсі через три пари дверей від мене, далі по коридору. У нас стандартні однокімнатні номери. Чоловіків же заселили у делюкси, які знаходяться на шостому поверсі.

Швиденько забігаю у ванну, приймаю душ. На сьогодні я запланувала вдягти стриману чорну сукню до колін. Волосся збираю у низький пучок. Роблю легкий макіяж. Взуваю чорні туфлі на підборах-шпильках. Ну все, можна йти.

Зазираю у конференц зал. Аліна вже сидить на одному із стільців. Вона вдягнена у блакитно-сіру сукню, як на мене дещо закоротку, як для сьогоднішньої події, але яка підкреслює її струнку фігуру і дуже личить до її темно-русявого волосся та блакитних очей. Ідеально прямі пасма ледь доходять до ключиць, які видніються в овальному вирізі сукні. Туфлі на шпильках довершують картину.

— Вав, — не втримюсь, — тут має бути хтось, про кого я не знаю?

Вона загадково посміхається.

— Можливо, — хитро блимає очима з-під нафарбованих вій.

Ого, треба ж таке. Сходу потрапляю в ціль. І жодного збентеження у неї на обличчі. Мені ще в неї потрібно повчитись, як тримати себе в руках.

Починають заходити наші партнери із фірми-клієнта. Їх троє — одна жінка та двоє чоловіків. Жінці на вигляд до тридцяти. Один чоловік на вигляд років тридцяти п’яти, інший — більш зрілого віку, трохи за п’ятдесят.

Вони відрекомендовуються. Жінку звуть Вікторія — вона займає посаду менеджера із логістики західного регіону, молодшого чоловіка звуть Макар Золоткевич, він є менеджером по контролю транспортної логістики і найстарший, Віктор Миколайович, займає найвищу серед них трьох посаду — менеджер із закупівлі послуг. Фактично саме від нього залежить, чи зацікавиться їхня фірма нашими експедиторськими послугами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍