Читати книгу - "Що сказано"

Росли купи сміття. І зацвітали. Садовий штат. Обабіч автострад, у містах. Навіть нові торгові центри хизувалися квітниками. Гісоп, кульбаби, мальви. Біля фабрик у містечках, які впізнав би Енгельс, просто на хідниках буяли дивина і лаконос. А чи досить сказано про передмістя? Ветерани заморських війн, впритул пізнавши людське єство, будували пристанища, де діти їхні росли в безпеці, як мавпи у звіринці.

1950 року США налічували шість відсотків світового люду і шістдесят відсотків світових багатств. Президентом був Трумен. У Єгипті вирували бунти проти Англії. Шістнадцять тисяч утікачів на місяць зі Східного Берліна до Західного. Доктор Швейцер живий. Як і Сталін. Сарана дошкуляла Марокко, урагани — Карибам. Лише тридцять мільйонів людей у світі мали телевізори, і більшість їх жили довкола Нью-Джерсі. Європа та Америка мов збожеволіли. Повоєнний синдром. Скрізь коники і цвіркуни. Світлячки мигтіли, а сріблясті мотилі, що з кожним доторком до поверхні струшували свій пилок, зліталися до свічок, що їх емігранти виставили на столі червоного дерева у своєму дворі у Фрі-Фоллі[10].

І технології.

— А що я казав? Тут кожному свій оркестр! — горлав Аркадій, коли їм привезли їхній перший радіоприймач Blaupunkt.

— Стерео, — шепотіла Ластівка, слухаючи Шопена.

А понад усе, навколо всього — океан. Атлантика, названа на честь материка, який колись поглинула, повнилася водами з Бремена, Гамбурга і Чорного моря. Де б ти в Нью-Джерсі не жив, вода була поруч.

-------

Будинок у Фрі-Фоллі, на два димарі, лежав, мов білий тришаровий весільний торт посеред зеленої таці. Збудований на початку століття, він хизувався відкритим ґанком позад сосон, що виросли вище димарів і ховали дім від сусідських очей. Зі східного боку був скромний сад зі сливами, яблунями, вишнями і персиковими деревами, та жодне з них, через вивірок і сойок, не дочекалося й одного стиглого плоду. Серед них височіла древня, хвороблива шовковиця, чиї схожі на рій плоди відлякували звірину і птаство. За будинком стояла стайня, перероблена в гараж, до якого вела ледь посипана гравієм дорога. Відбитки копит і досі виднілися на мостинах, де запрягали коней. Там спочивали козли, облуплені штахетини з колись білого паркана, три червоні тачки і прах папужки Сіднея.

Але Вóроги жили на острові, витвореному Аркадієм. Його воля, його мрії не давали їм бачити світ доокола.

Вони не приймали навіть Ґвен Макдональд, котра жила на Північно-Лопуховій вулиці, у домі під ґонтою кольору каштанів. Її рід осів у Фрі-Фоллі в кінці 1700-х. Коли прибули Вóроги, noblesse oblige[11] спонукало її навідатися до них із місцевими часописами і чітко сформульованими порадами щодо того, як їм влитися у громаду. Аркадій терпляче слухав її розповіді про Товариство батьків і вчителів, клуби філателістів, стрільців, веслярів і старших громадян (для Стефана і Наталки) та інші місцеві об’єднання. Та коли вона пішла, тема закрилась. На те не було часу. Нащо прилаштовуватися до краю, де ви, в кращому випадку, тимчасові пожильці?

За винятком Ґвен, сусіди не знали, як їм ставитися до Вóрогів. Люди з підозрінням дивилися на цих дивних типів, цих росіян. Саме такої думки була про них більшість місцевих — попри палкі заперечення Аркадія, що це ж вони якраз від росіян і тікали.

Бувало, що доктор Вільям Кайзер у сусідньому дворі стриг ялівці, а Стефан тим часом вів свого гостя подивитися на кролів. Ламаною англійською Стефан представляв докторові Кайзеру генерала такого-то, посла Австро-Угорської імперії в Голландії. Радий запізнатися з фахівцем. Посол? Як цікаво! Зараз продає велосипеди в Елізабеті (модні, з трьома передачами)? Ну і що. Таке життя. Колесо фортуни. Ох, ці кляті ялівці. Природа була б чудова, якби не змінювала все так швидко.

Потім доктор Кайзер бачив, як колишній посол гойдався униз головою на шовковиці, покрикуючи, як шимпанзе, на розвагу жінкам, а ті воркотіли: «Ач, яка смішна мавпочка! Дайте їй горішка! Дайте їй горішка!».

Сусіди були люди поблажливі, як навчилися бути лише американці з передмість, оточені карнавалом звичаїв і незбагненних традицій. І якщо вони зрештою відвернулися від тих нових мешканців, чомусь не здатних переплавитись у прийнятні форми, все ж поліцію кликали рідко, хіба того вимагали крики в будинку.

Одного разу, розгледівши сузір’я Оріона, доктор Кайзер сам напросився до Вóрогів на вечерю.

Доктор Кайзер — і це знали всі, крім Вóрогів — був пияком, справу якого двічі розглядала Американська медична асоціація через скарги пацієнток.

То був їхній перший гість-американець.

—- Що приготувати? — квилила Ластівка.

— Що завжди.

—- А йому заманеться гамбургерів-хот-догів.

— То приготуй.

— Я не вмію.

— Тоді що?

Подружжя голосно сварилося, аж доки не пролунав дзвоник.

Аркадій просив шановного лікаря привести дружину, але той відмовився — мовляв, не може, бо дружина нікуди не ходить. Чому — невідомо. Така усамітненість, здавалося, була звичаєм американок, які уникали виходити надвір, мовби повітря кишіло хворобами. Побачити їх можна було хіба в супермаркетах.

Вечір видався теплим. Доктор убрався в синій смугастий костюм, малинову краватку і чорні лискучі штиблети. Він шкірив зуби (був п’яний, як чіп) і ніби й не помічав, що Аркадій обливається потом.

Ластівка приготувала борщ, коропа, голубці та лінцський торт. Щоразу як розмова стихала, Аркадій зводив брову, даючи сигнал Ластівці нести наступну страву.

Байдужий до неспокою, що шумував довкола нього, Кайзер посьорбав борщу, поколупав рибу і випив четвертий бокал Liebfraumilch.

У нього свято. І зараз він все їм розкаже. Спочатку він докладно описав планування літнього будиночка в Поконосі й котеджу, який вони з дружиною в липні винаймають на Лонґ-Біч-Айленді, а потім — їхню останню подорож до Швейцарії. А вони бували в Швейцарії? Ні? Хіба вони не жили десь близько Швейцарії? — Так, дуже близько. (Аркадій запізнювався на роботу. Ластівка переживала, чи не забагато цибулі в голубцях). На схилі віку, провадив лікар, він звернувся до астрономії — задля розваги і метафізичної розради. Звичайно, він знає, що заявляти, що ти щось знаєш, можна лише тоді, коли ти дійшов до цього знання сам. Тож він вирішив перевірити, чи справді зорі на небі улягають законам, про які він читав, і чи все то не блеф якоїсь рекламної агенції. Він припускав: якщо те, що пишуть книжки, — правда, тоді в світі є порядок: тоді земля, без сумніву, тримає гармонію з небом. Він сам був зробив кілька оригінальних відкриттів.

І знову погладив свою лису голову.

—- Неозброєним оком того не видно, та коли дивитися в добрий телескоп (у нього-фірми Bausch and Lomb), то побачите, що держак малого ковша надщерблений.