Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 4.2

***

Опритомніла у власній машині і побачила, що знаходжусь на пасажирському сидінні поруч із водієм. Мене навіть дбайливо пристебнули ременем безпеки. Шия затерпла від незручного положення тіла, і я застогнала, коли повертала голову. Коли ж побачила, хто сидить на місці водія, різко сіпнулася. Миттю пригадала все, що сталося на дорозі, і панічний жах негайно повернувся.

– Куди ти мене везеш?

– Заспокойся, – почулася холодна відповідь. Яров кинув на мене стрімкий погляд, за яким нічого не можна було зрозуміти. – Всього лише туди, куди ти й прямувала. У моє поселення.

І чому це анітрохи не втішає?

– Скільки я пробула у відключці?

– Хвилин двадцять від сили.

Так, вже добре, що небагато. Хто знає, що могло статися, якби перебувала без тями більше. Хоча навряд чи зможу справитися з Яровим навіть при повній свідомості! Він набагато сильніший за мене фізично. Трохи порадувало те, що Яров звідкісь дістав одяг і тепер не красувався переді мною оголеним. Це б лише посилило моє збентеження.

– Що з... – я недоговорила і нервово схопилася за горло, розуміючи, що навряд чи ящір залишився живий після того, що чула.

– Не думаю, що тобі варто турбуватися про це, – почулася байдужа відповідь.

– А про що мені потрібно турбуватися, Яров? – приглушено промовила. – Натякаєш, що краще потурбуватися про себе?

– Ні на що я не натякаю, – він знову був сама незворушність.

– Послухай, я нікому не збираюся говорити про те, що бачила, – подумавши, я заговорила. Потрібно відкинути всю свою неприязнь до цього мерзотника і зобразити повну покірність. Може, тоді відпустить? – Я ж розумію, чим це загрожує зграї. А я деяким чином все ж таки одна з вас. Точніше, мій батько був. Я не зроблю того, що може вам зашкодити.

– Як добре, що ти сама це усвідомлюєш.

– Що усвідомлюю? – тупо запитала я.

– Що ти одна з нас.

Ворухнулося погане передчуття, але я спробувала не панікувати передчасно.

– Ти сам казав, що можеш розпізнати, коли тобі брешуть, – вдалася до нового аргументу. – Отже, розумієш, що я кажу правду. Я нікому не розповім про те, що сталося на дорозі.

– Вірю, що зараз ти налаштована саме таким чином, – на губах Ярова з’явилася незрозуміла посмішка. – Але хто поручиться, що опинившись у безпеці, ти не передумаєш?

– Не передумаю, – видавила я, проковтнувши ком у горлі.

– Ми повинні виключити навіть найменшу таку можливість.

– І яким же чином?

Ох, навряд чи мені сподобається його відповідь! Я дивилася на профіль перевертня з усе зростаючим гнівом і розпачем.

– Ти залишишся у зграї, – владно промовив він.

– Ти не сповна розуму, Яров? – вся моя хвалена витримка розлетілася вщент. Втім, як і завжди при спілкуванні з цим чоловіком.

– Цілком, – він знову кинув на мене швидкий погляд, в якому спалахнули золотисті іскорки.

– Я тут не залишуся! – заявила я, стиснувши губи.

– Чим раніше ти зрозумієш своє місце, жінка, тим легше для тебе, – зверхньо промовив Яров.

– І яке ж воно – моє місце? – з сарказмом випалила, з люттю дивлячись на нього.

– Скоро зрозумієш.

За таку відповідь негайно захотілося вчепитися йому в глотку і рвати її зубами. Дідько! Давно вже не відчувала таких сильних емоцій! Мені не подобалося, на що я перетворююся поряд з цим чоловіком. З ним я втрачаю все своє самовладання і здатна на те, що в інших ситуаціях і в голову б не прийшло!

– Мене будуть шукати! – прошипіла, насилу гасячи спалах гніву.

– Нехай шукають, – не зводячи очей з дороги, сказав Яров.

Ми якраз під’їхали до блок-посту. Яров опустив вікно і визирнув із автівки – нас негайно пропустили, не сказавши ні слова.

– Ти навіть не уявляєш, які в мене друзі, Яров!

Ось і це я навряд чи сказала б за інших обставин. Звикла все вирішувати сама, не вдаючись до будь-чиєї допомоги. Але зараз була готова навіть на таке!

– Чудово знаю про це, – у голосі перевертня почулися нотки гарчання, від яких по тілу мимоволі промайнули холодні мурахи. – Я обізнаний про твої походеньки з вампіром. Ніколи не думав, що перевертень з моєї зграї знюхається з кровососом!

– Ти стежив за мною? – від усвідомлення останнього стало ще більш не по собі.

Яров промовчав, і я з жахом зрозуміла, що так і є. Цей мерзотник знав про все, що зі мною відбувається. Цікаво, як довго він уже таємно спостерігає за моїм життям? Звісно, не особисто, а через приватних детективів або когось зі своїх людей. Але від цього не легше! Так хто Ярову дав право втручатися у моє особисте життя?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍