Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

Я з силою смикнула штору. Як взагалі я можу так думати про Джейка? Чому не вважаючи можливим судити Артура, суджу його. Згадалися слова останнього про те, що він все одно мене отримає, потім обличчя Алекса, коли я попросила його переказати Артуру повідомлення… А тепер і власні думки, що змінилися.

- Елізо, у тебе все добре? - непомітно підкрався Алекс. Я здригнулася. - Не хотів лякати, вибач.

На його незворушному обличчі зараз було написано занепокоєння. Сині очі пильно дивилися в мої очікуючи відповіді.

- Так, все…, - я знизала плечима, - добре настільки, наскільки це можливо.

Він ніяково потупцював поруч. Помовчав пару хвилин, вдаючи, що теж спостерігає за снігопадом за вікном.

- Слухай, так не завжди буде. Все може змінитися та зміниться. Потрібно лише трошки…

- Алексе, в чому справа? – тепер, зважаючи на все, злякалися вже ми обидва. Артур теж умів безшумно підкрадатися. Стояв у проході, що веде до кабінету, де вони працювали.

Якби поглядом можна було вбити, Алекс був би мертвий. Руки Артура були стиснуті в кулаки так, що збиті кісточки побілішали.

- Щось не так, Артуре Дмитровичу? - відійшовши від мене на крок ощерився Алекс. Вони що обидва ревнують мене? Божевільна думка викликала нервову усмішку.

Чоловіки тим часом продовжували буравити один одного поглядами.

- Марино Павлівно, ну ви нас годувати будете, ні? - весело крикнув Віталій, теж заходячи в залу.

- Вибач, - тихо сказав Алекс і вийшов.

- Вам накрити обід у їдальні чи в кабінеті? – запитала економка, що підійшла.

- У кабінеті, будь ласка, - промовив Артур. І додав, звертаючись до Віталія, – ти не привітався.

- З ким? - Артур перевів погляд на Віталія, і усмішка відразу сповзла з його губ. Він навіть трохи побілішав, а може так упало світло, коли чоловік повернувся до мене. - Добрий день.

- Доброго дня, - озвалася я.

- Еліза, це Віталій Ліхно - мій заступник, - промовив Барінов.

- Дуже приємно, - дивлячись у вічі Віталію, весело промовила я.

- Взаємно, - крізь зуби процідив чоловік. - Шкода, немає часу продовжити знайомство, чекають справи.