Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

8.2

— Доброго ранку, Андрію Юрійовичу, — помічниця ловить мене, коли спускаюся сходами. Кидаю у відповідь злий погляд.

Яке, нахрін, доброго ранку?! Та я порвати всіх готовий, голодний як вовк, і спати хочеться нестерпно.

— Сьогодні у вас...

— Все скасовуй! — гаркаю.

Даша поправляє окуляри на носі, невдоволено фиркнувши. Найстрашніша жінка з усіх, кого я знаю.

— Не можу! У нас макети прийшли, треба схвалити. Вино готове, пляшки завезли. Мерія Лісабона підписала всі документи, і чим швидше ми визначимося, тим краще.

— Показуй, ​​— гальмую.

Даша зі мною понад п'ять років працює, навіть імунітет виробився на мої крики. І отримує чималеньку суму за це.

Поки є час, залагоджую поточні справи, вибираю макет марки. Зовнішній вигляд дуже важливий — обличчя продукту. Тим паче коли фірма майже на дні. Цього місяця доведеться співробітникам платити з власної кишені. Інакше ніяк. Рахунки майже на нулі, а вино ще у виробництві.

Фабрика багато тягне, та й віддача відповідна. Люди готові платити шалені гроші, щоб пити справжнє вишукане вино. Ми готові робити. Все натуральне, жодного лайна  та пігулок. Дорого, але корисно та смачно.

Європейці п'ють гарне вино щодня, воно допомагає перетравлювати їжу. У невеликих кількостях і розведене краплею води. Те, що лікар прописав.

Збут є та буде. Наша фірма зарекомендувала себе відмінно. Три роки поспіль у першій трійці виноробень у всій Європі.

— І за пів години у вас конференція з… — зупиняю поглядом.

— Перенеси. О шостій вечора зможу. Не раніше.

Відправляю Дашу в авто та нервово поглядаю у бік сходів. Нарешті з'являється Таня з телефоном у руках.

Знову дзвонить.

Знову заводжуся. Стискаю руки в кулаки та засовую в кишені.

— Ти простежив, щоб краплі в рот не брала? — звертаюся до охоронця, який іде за гостею.

— Нічого я не їла і не пила, — обурюється. — Не хвилюйся.

Вона прийшла трохи до тями, повернулася у свій панцир і, та будь я проклятий, якщо вона зараз не набирає адвоката.

— Відповів? — киваю у бік виходу.

— Я адвокату дзвоню, — прокидається дівчинка.

Я починаю ржати та стискаю пальці на її передпліччі, змусивши подивитися у вічі.

— Він тобі не допоможе! — вимовляю спокійно, тільки всередині справжнє пекло. — Проти мене не підуть, ти ж знаєш. Тож змирись і роби, що кажуть.

— Я не збираюся йти проти тебе, — висмикує свою руку. — Хочу знати, чи є інший шлях. І взагалі, куди ми їдемо?

— Здавати аналізи.

— Я не давала тобі відповіді! — наполягає на своєму і продовжує дзвонити.

— Вона мені й не потрібна. Виносиш мені спадкоємця і повернешся до салону нігтики пиляти.

Заводжуся ще більше. Таке відчуття, що навіть не розслаблявся. Тягну її в автомобіль і сідаю поруч.

— Добре, — киває, щільно стискаючи зуби. — Якщо я зроблю все, що ти захочеш, що буде зі Стасом?

— Якщо побачиш, — нахиляюся ближче, відчувши п'янкий аромат жіночого тіла, — передаси привіт. Попередиш, щоби на мої очі не потрапляв — серце ось цією рукою вирву! — піднімаю праву руку і демонструю співрозмовниці, щоб пройнялася.

У венах тільки полум'я гніву, яке спопеляє нахрін розум. Сил немає сидіти поруч із нею ось так близько і відчувати, що між нами непереборна прірва.

Щоб остаточно не зірватися, дорогою телефоную на фабрику. Залагоджую всі моменти, щоб зайняти себе хоч чимось.

Машина зупиняється біля VIP-входу. Піднімаємось на потрібний поверх, і весь цей час Таня не припиняє тиснути на екран гаджета. Ну що за наївняк?

— Він не відповість, — хмикаю. — Я вже про це подбав. Сховав свої булки. Я все місто на вуха поставив. Всі знають, як я не люблю жарти.

— Зрозуміло, — ховає телефон до кишені легкої куртки.

— Чекайте тут, — лишаю Таню з охороною біля кабінету.

Мені треба наодинці поговорити, а потім уже нехай роблять, що повинні.

Побачивши мене, лікар підривається на ноги й, ховаючи погляд, запрошує сісти. Він найкращий у своїй справі, шкода, що принциповий. Не одне лайно довелося відгребти, щоб посадити його на гачок.

— Ви ж розумієте, що це незаконно? — вислухавши мене, намагається втюхати свою правду.

У відповідь я тільки зазираю йому в очі, і він одразу змінює свою думку:

— Добре, я все зроблю.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍