Читати книгу - "Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова"

=13=

Я дивилася то на згорток, який лежав на столі, то на акуратно прикриті двері.

Затримувати бандита розпитуваннями, звісно ж, не варто було. Але хто знає, що там загорнуто в цей темний поліетилен?

Напевно, варто було викликати поліцію. Нехай розбираються. Хто знає, що саме могли підкинути злочинці в мою квартиру?

Це може бути взагалі що завгодно...

Я наблизилася до столу. Обережно оглянула згорток. Нахилилася і прислухалася.

Нічого незвичайного не помітила.

Як би і з поліцією не виникло проблем. Хто ж там знає, яку гидоту мені підсунули. Треба бути обережнішою. Раптом це кримінальна схема? Викличу патруль, вони виявлять у цьому згортку чорт знає що і звинуватять мене. Тільки проблем із законом зараз не вистачає.

Залишається єдиний варіант.

За кілька хвилин я вже стукала у двері Молотова. Інтуїція підказувала, сусідові можна довіряти.

Він відчинив практично відразу.

- Доброго ранку, - посміхнувся мені.

- Доброго ранку, - пробурмотіла у відповідь і зніяковіла, бо чоловік зустрів мене в досить відвертому вигляді. - Вибачте, я вас відволікла.

- Усе гаразд, я якраз вийшов із душу.

Помітно. На ньому лише білосніжний рушник, недбало обгорнутий навколо стегон.

Зараз чоловік височів наді мною як скеля.

- Що сталося? - він пильно дивився на мене. - Проблеми?

Краще відразу сказати правду, і нічого не приховувати. По-перше, мені здавалося, що Молотов швидко розпізнає брехню. Він же професіонал своєї справи, не один рік пропрацював у правоохоронних органах. По-друге, приховувати що-небудь від нього не мало жодного сенсу. Особливо в моїй ситуації. Тому я пояснила те, що сталося, прямо й чітко.

- Олексій вплутався в якусь кримінальну історію і залишився винен бандитам. Йшлося про велику суму, тому він обіцяв віддати їм квартиру. Сьогодні вони з'явилися вимагати борг. Однак потім приїхав їхній головний і всім іншим наказав піти. Він вибачився і залишив згорток на столі. Компенсація. Так він сказав. І найдивніше - просив передати якомусь Монаху, що все вирішено.

- Чому ти мені відразу про квартиру не сказала? - тут же похмурішав Молотов. - Я б допоміг вирішити це питання.

- Так вийшло...

- Гаразд, ходімо. Показуй, де той згорток.

Я думала, Молотов спершу одягнеться, але сусід упевнено рушив у бік моєї квартири, не надто переймаючись своїм пікантним виглядом.

- Ось, - пробурмотіла я, показуючи на стіл.

Чоловік вивчив згорток, а потім почав його розмотувати.

- А це... мабуть небезпечно? - не витримала я.

- Ні, - упевнено підсумував Молотов.

Через кілька секунд мої очі розширилися від подиву.

У чорному поліетилені виявилися гроші. Ще й у валюті. Великими купюрами. Кілька важких стопок.

- Потрібно віднести це в поліцію, - прошепотіла я.

- Навіщо? - усміхнувся Молотов.

- Ну як інакше...

- Тобі самій їх нікуди витратити?

- Є, але... це ж не мої гроші.

- Тепер твої, - знизав плечима Молотов. - Бандити ж тобі сказали. Компенсація. Бери й користуйся.

- Але так не можна.

Сусід здивовано підняв брови.

- Ти звідки така наївна взялася? Троє дітей. Знайдеш, куди ці гроші вкласти.

- А цей Монах? - насупився я. - Раптом він за ними прийде?

- Сумніваюся, - похмуро кинув Молотов. - Єдиний Монах, про якого я чув, давно мертвий.

- Це теж бандит?

- Злодій у законі, - пояснив сусід. - Але ти не хвилюйся. Він уже ні для кого не становить загрози.

 

…

 

Спокою від таких заяв Молотова я зовсім не відчула. Коли чоловік пішов, ще довго не могла отямитися. Присіла за стіл і дивилася на пачки грошей.

Звісно, за нинішніх обставин мені було куди їх витратити. Буде потрібно багато витрат, а що буде з роботою я не уявляла.

На яку посаду мене візьмуть? І з яким графіком?

Віддавати трійнят у дитячий садок ще занадто рано. А можливості найняти для них няню у мене немає. Хоча тепер, із такими фінансами...

Ні, залишати дітей на чужих людей мені б зовсім не хотілося. Занадто маленькі. Їм потрібна мама.

Але якщо й справді залишити гроші собі, то мені стане набагато простіше. Буде і на їжу, і на речі для малюків, на іграшки. Вистачить на оплату квартири. Навіть не рахуючи купюри, зрозуміло, що тут достатньо на кілька років. Звісно з розумним підходом до витрат. Але тринькати даремно я і так не збиралася.

Зітхнула, зібрала гроші зі столу. Вирішила заховати їх у шафу. Трохи забарилася і все ж таки взяла одну купюру, щоб потім розміняти. На перший час вистачить.

А далі - подивимося.

Роботу в будь-якому разі треба знайти. Нехай поки що й не знаю, яку саме. Або може краще почати з навчання. Закінчити якісь курси. У минулому я мріяла стати лікарем, як моя мама, але тепер це залишиться тільки мрією.

Озирнувшись на всі боки, я вирішила прибрати у квартирі. Тут і раніше був справжній безлад, а тепер так взагалі - бандити скрізь потопталися в брудному взутті.

З думок не виходило це дивне бандитське прізвисько.

Монах. Відомий злодій у законі. Якщо він давно загинув і більше не мав жодного впливу, то чому головний бандит згадував саме про нього?

Підозріло...

Уся ця історія виглядала дуже незрозуміло. Олексій винен грошей, тому заклав мою квартиру. Бандити прийшли забирати борг. Але врешті-решт просто пішли. Ще й навіть грошей залишили як компенсацію.

Таке відчуття, ніби боялися. Їхній головний точно сильно боявся. Значить, я не помилилася у своїх припущеннях.

Він явно вважав, що я якось пов'язана з цим Монахом. Але як? З чого він міг таке вирішити? Не на порожньому ж місці вигадував. Не став би відмовлятися від претензій на борг Олексія, вже точно б не подарував грошей невідомій жінці.

Питань ставало дедалі більше.

Телефонний дзвінок змусив мене здригнутися від несподіванки і відкласти прибирання квартири. Але ще сильніше я здивувалася, побачивши ім'я на екрані.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍