Читати книгу - "ВДВ (Великий Дружній Велетень), Роальд Даль"

охороняють дуже-байдуже багато солдукатів і він не відважувався зайти.

— Хай тільки спробує! — обурилася Софія.

— Він ще казати, що дуже-байдуже хоче погризти одного з тих солдукатів у гарнюлій червоній формі, але він остерігатися високосного каплевуха на його голові. Він боятися, що він застругне в його горловині.

— Маю надію, що він подавиться, — буркнула Софія.

— Тілогриз дуже-байдуже обережнявий велетень, — зронив ВДВ.

Софія вмовкла, але ненадовго. Раптом вона схвильовано вигукнула:

— Я знайшла! Клянуся, я її знайшла!

— Що? — оторопів ВДВ.

— Відповідь! — вигукнула Софія. — Ми підемо до королеви! Це фантастична ідея! Якщо я піду й розкажу королеві про цих велетнів-людожерів, вона обов’язково щось з ними зробить!

ВДВ сумовито подивився на неї й похитав головою.

— Вона ніколиво тобі не повірить, — сказав він. — Ніколиво в животі.

— А я думаю — повірить.

— Ніколиво, — повторив ВДВ. — Це ахенітниця, бо кроволева бути реготати й казати: «Яка істерійна безглуздина!»

— Ні, не буде!

— Звичайново, буде, — стояв на своєму ВДВ. — Я вже казати тобі вранішньо, що людські створінькала просто не вірити у велетнів.

— То ми мусимо зробити так, щоб вона в них повірила, — наполягала Софія.

— А як ти зможеш побачувати кроволеву? — запитав ВДВ.

— Зачекайте секундочку, — попросила Софія. — Секундочку, бо в мене виникла ще одна ідея.

— Твої ідеї повні кросвординня, — сказав на це ВДВ.

— Але не ця, — заперечила Софія. — Ви вважаєте, що королева ніколи нам не повірить, якщо ми їй про це розкажемо?

— Я впевнений у цьому, — підтвердив ВДВ.

— А ми й не будемо їй казати! — схвильовано вигукнула Софія. — Нам не треба нічого казати! Нехай це їй насниться!

— Це ще дурбульніше пропозичення, — сказав ВДВ. — Сони дуже-байдуже цікаві, але ж у сони ніхто не вірити. Ви вірите у сони тільки коли спите. А коли себе прокидаєте, то радісново кажете: «Богудячно, що це був тільки сон».

— Про це не турбуйтесь, — запевнила його Софія. — Я все влаштую.

— Цього ти ніколиво не скуштуєш, — заперечив ВДВ.

— Я зможу! Клянуся, що зможу! Але спершу дозвольте спитати одну важливу річ: ви можете зробити так, щоб людині наснилося те, що ви захочете?

— Все, що забажати! — гордо підтвердив ВДВ.

— Якби я сказала, що хочу побачити сон, як я літаю у ванній зі срібними крилами, ви могли б так зробити?

— Могли б, — запевнив ВДВ.

— Але як? — здивувалася Софія. — Ви ж явно не маєте у своїй колекції саме такого сну.

— Я не маєте, — погодився ВДВ. — Але я можу хуткаво його замісити.

— А як ви його замісите?

— А так, як тісто для пирога, — пояснив ВДВ. — Якщо ти покладати у тісто все необхідне, у тебе вийде нямнямний або тюфтюфний пиріг. Те саме відбувається й із сонами.

— Розповідайте далі, — попросила його Софія.

— Я мати дільйони сонів на своїх поличках — я правий чи лівий?

— Ви праві, — підтвердила Софія.

— У мене безлічно сонів про ванни, про срібляні крила і про літання. Тому тільки треба правильно ці сони замісити — і вийде сон, у якому ти літавити у ванній зі срібляними крилами.

— Розумію, — сказала Софія. — Я просто не знала, що ви можете змішувати різні сни.

— Сони любити, щоб їх змішували, — відповів ВДВ. — їм дуже-байдуже самотливо у цих банках.

— Зрозуміло, — сказала Софія. — А ви маєте сни про королеву Англії?

— Цілокупно, — відповів ВДВ.

— А про велетнів?

— Ого-гойно, — підтвердив ВДВ.

— А про велетнів, що їдять людей?

— Скільки завгоспно, — сказав ВДВ.

— А про маленьких дівчаток, таких, як я?

— Як сплявих зайців. Це найпоширеніші сони. У мене їх вагони: снити — не переснити, — відповів ВДВ.

— І ви можете їх замісити так, як я вас попрошу? — спитала Софія, ще більше запалюючись.

— Звичайно, — підтвердив ВДВ. — Але як це нам допоможе? Я думати, що це нам допоможе, як мертвому кадилак.

— Зачекайте, — мовила Софія. — Слухайте мене уважно. Я хочу, щоб ви замісили сон, який ви вдмухнете у спальню королеви Англії, коли вона засне. Ось цей сон.

— Пострибай-но хвилинку, — зупинив її ВДВ. — Як я зможу підійти до вікна спальні кроволеви Англії, щоб дмухавити мій сон? Ти казати туподурку.

— Я це поясню пізніше, — махнула рукою Софія. — А зараз, будь ласка, послухайте мене уважно. Я хочу, щоб ви замісили такий сон. Ви слухаєте уважно?

— Дуже-байдуже поважно, — кивнув головою ВДВ.

— Я хочу, щоб королеві наснилося, як до Англії вночі біжать дев’ять п’ятнадцятиметрових кровожерливих велетнів. Нехай насняться і їхні імена. Прошу, нагадайте мені їх ще раз.

— Тілогриз, — почав перераховувати ВДВ. — Досмертістискач. Костохруст. Дітопожирач. М’ясопоглинач. Угорлоковтач. Дівчатокчавчав. Кровопопивач. І Різниченко.

— Нехай їй насняться усі ці жахливі імена, — попросила Софія. — І нехай вона побачить, як у нечисту годину вони скрадаються по всій Англії і хапають з ліжечок маленьких дітей.

Софія задумалась.

— А вони... відразу їх їдять чи спочатку кудись несуть? — запитала вона.

— Зазвичай зразу, як попкорн, — відповів ВДВ.

— Нехай це теж буде в тому сні, — попросила Софія. — А потім... нехай сон їй розповість, що коли вони наб’ють свої пуза, то тупотять назад у Країну Велетнів, де їх ніхто не знайде.

— Це все? — запитав ВДВ.

— Звісно, ні, — заперечила Софія. — Після того ви маєте пояснити королеві в її сні, що є такий Великий Дружній Велетень, який може розповісти, де живуть ті гігантські почвари, щоб вона могла послати туди свою армію, яка візьме їх у полон. Щоб раз і назавжди з ними покінчити. А тоді нехай їй насниться остання і найважливіша річ. Нехай вона побачить, що є маленька дівчинка на ім’я Софія, яка сидить у неї на підвіконні і хоче сказати їй, де ховається Великий Дружній Велетень.

— А де він себе ховати? — здивувався ВДВ.

— Про це пізніше, — відказала Софія. — Отже, королева зможе побачити такий сон?