Читати книгу - "Війна Калібана"

Голден повернув пістоля в кобуру.

- Ходімо розбиратися що ж тут сталося.

Розділ сьомий: Пракс.

Центр безпеки розташовано було на третьому рівні вниз від поверхні. Завершені стіни і незалежне енергопостачання виглядали люксовими умовами, порівняно з голим льодом стін інших місць, але насправді вони були важливими сигналами. Так само як деякі рослини попереджали про свою отруту яскравим листям, центр безпеки попереджав про свою неприступність. Не достатньо було того що неможливо пробити тунель через лід і врятувати друга чи коханого з холодної. Кожен мав знати що це неможливо, просто глянувши, інакше хтось таки спробує.

За всі свої роки на Ґанімеді Пракс був тут лиш раз, та й то у якості свідка. У якості людини що допомагає закону а не питає допомоги у нього. Він повертався сюди дванадцять разів за минулий тиждень, чекати у довгій, зневіреній черзі, соватися і боротися з майже непереможним відчуттям того що він має бути деінде, робити щось, навіть якщо він не знав що саме.

- Пробачте докторе Менґ, - жінка у інформаційному віконечку відповіла з-за товстого – з дюйм

армованого дротом скла. Вона виглядала втомленою. Більш ніж втомленою, більш ніж виснаженою навіть. Контуженою. Мертвою, - сьогодні теж нічого.

- Чи є хтось, з ким можна поговорити? Має бути шлях для…

Мені шкода, - сказала вона і очі її вже дивилися на наступного зневіреного, переляканого, немитого відвідувача, якому вона не здатна була допомогти. Пракс відійшов, скреготячи зубами у безсилій люті. Черга розтягнулася на дві години: чоловіки, жінки, діти – стояли чи підпирали стіни, чи сиділи. Десь рюмсали. Молода жінка з очима в червоних кільцях палила цигарку з марихуаною, запах згорівшого листя змішувався з смородом близкостоячих тіл, дим піднімався вгору якраз по табличці «НЕ ПАЛИТИ» на стіні. Ніхто не протестував. Всі вони мали замордований вигляд біженців, навіть якщо народились тут.

За дні, коли офіційні бої припинилися, марсіянські і земні збройні сили відступили за свої лінії. Житниця зовнішніх планет стала мертвою пустелею між ними, а зібрані розвідувальні дані на станції, в цілому, зводилися до однієї задачі – забратися.

Порти від початку були заблоковані обома сторонами конфлікту, але пізніше полишили поверхню задля безпеки власних кораблів, тепер паніку і страх неможливо було довго втримати в межах станції. Декілька пасажирських суден, яким дозволили виліт були набиті людьми, що намагалися забратися деінде. Вартість перельоту банкрутувала пасажирів, які роками працювали на найвище оплачуваних посадах матеріалознавчих досліджень поза межами Землі. Бідніші пробиралися на вантажні дрони, маленькі яхти або навіть просто прив’язували до модифікованих рам і запускали самих себе в бік Європи у надії врятуватися. Паніка ганяла їх з місця на місце, поки вони не знаходили деінде прихисток або могилу. Біля постів безпеки, біля портів, навіть біля покинутих військових позицій Марсу і Землі коридори були заповнені людьми що шукали будь-якого кутка, який можна назвати безпечним.

Праксові хотілося бути з ними.

Натомість, здавалося його світ узяв щось типу ритму. Він просинався у своїй кімнаті, бо завжди проводив ніч вдома та випадок якщо Мей повернеться. Він їв те, що міг знайти. Останні два дні в його власному холодильнику не залишилось нічого, проте декілька декоративних рослин в коридорі були їстівними. У будь-якому випадку, він не був голодним.

Потім він перевіряє тіла.

В перший тиждень для полегшення ідентифікації, лікарня запустила відео з зображенням віднайдених померлих. З тих пір від ходив дивитися на справжні тіла. Він шукав дитину, то ж йому не доводилося проглядати неймовірну кількість померлих, але ті, кого він бачив переслідували науковця у видіннях. Двічі він знаходив серйозно понівечені тіла, які могли бути Мей, але перше мало укус лелеки позаду шиї, а у другого форма пальців ніг була непідходящою. Ці мертві дівчата були чиїмось іншими трагедіями.

З тих пір як він запевнив себе що Мей відсутня у списку мертвих, він ходив на полювання. В першу ніч після її зникнення, він на ручному терміналі створив список. Особи з офіційними повноваженнями, з якими можна було зв’язатися: безпека, її лікарі, представники армій. Люди, з якими можна було зв’язатися для обміну інформацією: інші батьки з її школи, інші батьки з медичної групи підтримки, її матір. Перевірити улюблені місця: помешкання її ліпших друзів, парки загального користування, які їй подобались найкраще, магазини солодощів де продавався її улюблений лимонний шербет. Місця, де можна придбати вкрадених дітей для сексу: перелік барів і борделів, узятий з кешу станційної директорії. Оновлена директорія мала б бути в системі, але її все ще заблоковано. Щодня він відвідував стільки місць, скільки вдавалося, а коли вони закінчувалися, починав знову.

З списку воно стало розкладом. Через день – служба безпеки, що чергувалася з будь-ким, хто міг з ним говорити з марсіянських сил, або ООН. Парки з ранку, після перевірки тіл. Найкраща подруга Мей і її родина вилетіли, тож там не було чого перевіряти. Магазин солодощів був спалений під час заворушень. Найтяжче було відшукати її лікарів. Доктор Астріган, її педіатр робила всі правильні стурбовані звуки, і обіцяла зателефонувати якщо щось дізнається, а потім коли через три дні він перевірив то навіть не згадала про їх попередню розмову.

Хірург, який допомагав дренувати абсцеси вздовж хребта, коли діагноз був поставлений їй вперше не бачив нікого. Доктор Стрікленд з групи підтримки зник. Сестра Абуакар померла.

Інші родини з груп мали власні трагедії. Виявилось, що втрачена не тільки Мей. Катоа Мертон. Габбі Солюз. Сандро Вентісієте. В очах цих батьків відбивався той самий страх, що роївся в його власні голові. Це робило такі візити важчими за перегляд трупів. Це робило страх незабутнім.

Але він приходив за розкладом.

Бася Мертон – так Мей називала батька Катоа, - був товстошиїй чоловік, від якого завжди пахло перцевою м’ятою.

Його дружина, тонка мов олівець мала знервовану посмішку. Їх помешкання, декороване шовком і бамбуком мало шість секцій біля водорозподільчого комплексу за п’ять рівнів від поверхні. Коли Бася відчинив двері, він не посміхнувся і не привітався; лиш відійшов назад, залишаючи вільну дорогу. Пракс пішов за ним.

За столом Бася налив Праксу склянку дивом не скислого молока. З часу зникнення Мей це був п’ятий візит.

- Тож ніяких ознак? – запитав Бася. На справді це не було питанням.

- Принаймні нічого нового, - відповів Пракс.

З глибини будинку почувся дівчачий, з ростучою люттю голос що відповідав хлопчачому. Бася навіть голови не