Читати книгу - "Батько мого друга, Джулія Ромуш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я не піду з тобою. Можеш мене навіть не вмовляти, - як папуга повторювала я вп'яте, а Тім все продовжував наполягати.
- Малюк, що ти будеш робити весь цей час? - Мені здавалося, що він щиро не розумів чому я не хочу спускатися і вечеряти з його батьком. Тим більше в присутності сторонніх людей. Тим більше коли вони будуть кидати на мене допитливі погляди. А вони будуть, це ж друзі Артема.
- Я залізу в інтернет, почитаю книгу, подивлюся фільм, посплю, та все що завгодно, лише б не перебувати в одному приміщенні з твоїм батьком, - я почала трохи гніватися, - Тимур, ти ж не хочеш, щоб твій день народження був зіпсований? В такому випадку, не потрібно зіштовхувати мене лобами з твоїм батьком.
Я коротко переказала хлопцеві те, свідком чого я стала сьогодні й всю нашу розмову з його батьком, яка відбулася після. Звичайно, я не договорила деякі деталі, які могли б вплинути на ставлення батька і сина, але в загальних рисах всю ситуацію я передала якомога барвистіше.
Так, щоб у Тіма не виникло ніяких сумнівів в тому, що йти на вечерю мені ні в якому разі не можна. Останнім аргументом став мій зовнішній вигляд. Ну, як я в такому одязі буду присутньою перед гостями його батька?
Невдоволено щось пробурчавши, переодягнувшись, Тимур кинув на мене кілька гнівних поглядів, але все-таки залишив спроби мене вмовити. Пішов вниз, перед цим сказав, що спробує максимально швидко впоратися з усіма цими посиденьками та випровадити Артема Придурковича.
Звичайно, максимально швидко у нього не вийшло. У нього не вийшло навіть просто швидко. Поки я чекала в кімнаті, встигла подивитися кілька цікавих фільмів. Рівно до тих пір, поки не сів мій телефон.
Спочатку я, було, подумала пошукати зарядний пристрій десь на поличках, але потім згадала, що у нас були різні моделі телефонів. Різні марки. А спускатися і питати вниз я не горіла ніяким бажанням.
Зайнятися було нічим, тому я підійшла до вікна і стала просто дивитися як сідало сонце. Звідти відкривався приголомшливий вид, який навіть трохи заспокоював.
Незабаром я побачила, як з будинку почали виходити люди. Кілька досить дорослих чоловіків солідного виду, які прямували до припаркованих біля будівлі машин.
Швидше за все, саме вони були гостями Артема. Майже відразу за ними вийшов сам господар будинку і попрямував до свого автомобіля. Отже, я зрозуміла, що грандіозне застілля нарешті закінчилося.
Настав час нашої вечірки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Батько мого друга, Джулія Ромуш», після закриття браузера.
