Читати книгу - "Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко"

до 36 тис.), а в УРСР зменшилося з 3147 до 2987 (там само, с. 155). Вузи і технікуми примусово були переведені на російську мову викладання.

Кількість шкіл із українською мовою викладання планово систематично зменшувалася, а російськомовних збільшувалася, що є порушенням конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14.12.60 (Конвенція стала чинна 22.05.1962 р. ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 2.07.1962 р.).

* * *

КПРС скористалася періодом 2-ої світової війни для продовження геноциду української нації. Так, восени 1941 року Жуков кинув у німецький прорив під Москвою 179 тис. «ополченців» — учителів, інженерів, вчених, вивезених під конвоєм з України і зовсім не підготовлених до ведення бойових дій, їх навіть не озброїли — одна гвинтівка і один комплект набоїв на п’ять чоловік (Журнал Верховної Ради РФ «Родина», 1991. — № 6–7).

19 грудня 1941 р. проти німецьких танків направили три кавалерійські дивізії, укомплектовані українськими селянами з Кубані та України. За кілька годин німецькі танкісти перемололи їх на м’ясо (там само).

22 червня 1944 року був виданий наказ № 0078/42 (за підписом наркома ВС СРСР Берії і зам. наркома оборони СРСР Жукова про виселення всіх українців, які проживали під німецькою окупацією у «віддалені краї Союзу СРСР» (Ф. Чуев. «Солдати империи». Беседы. Воспоминания. Документи. — Москва: Ковчег, 1998. — С. 177–179).

На виконання цього наказу із західних областей України в східні райони Росії вивезли близько двох мільйонів душ, в тому числі старих і дітей. Ці дії комуністичного керівництва СРСР підпадають під ознаки п. «в» ст. 6 Статуту МВТ і є злочинними.

Захопивши західні області України, КПРС у 1945 році вивезла в Сибір 250 тис. українців, а на їхнє місце привезла росіян: у Львівську область — 181 тис., Івано-Франківську — 40 тис., Тернопільську — 27 тис., Рівненську — 39 тис., Закарпатську — ЗО тис., Чернівецьку — 5 тис. (до 1939 року в цих областях росіян практично не було). (П. Штепа. Московство. — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 181).

Оскільки план вивозу всіх українців з України здійснити було неможливо, керівництво СРСР вирішило вдатися знову до випробуваного методу — голодомору, і в 1946 році заморило до смерті 369 тис., в 1947 р. — 628 тис. чоловік.

Зерно у Союзі було. В 1946 р. СРСР вивіз за кордон 1,7 млн тонн зерна головним чином безкоштовно, у вигляді допомоги. 6 квітня 1946 р. уряд підписав угоду про постачання у Францію протягом квітня—серпня 500 тис. тонн зерна. Польща протягом 1946–1947 рр. одержала 900 тис. тонн зерна, Чехословаччина в 1947 р. — 600 тис. тонн зерна. (В. Капустіна, зб. «Молодий будівничий України». — № 6. — Київ, 1999.)

У такий спосіб ЦК КПРС свідомо здійснив голодомор як засіб геноциду української нації, тобто, вчинив злочин, передбачений п. «с» ст. 2 «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 09.12.98.

Москва в 1946–1947 роках організувала для наддніпрянських українців голодомор, а із західних теренів України на основі адміністративних рішень або за кримінальними вироками вивезли 2 мільйони осіб у східні райони СРСР. А потім у далекому краї судили знову й домордовували на смерть. Ось так, наприклад, як це видно з вироку у справі Романа Шумського від 10 березня 1958 року.

«Дело № 1–9

ПРИГОВОР

Именем Российской Советской Федеративной Социалистической Республики

10 марта 1958 года Окрсуд Таймырского Национального Округа Красноярского Края в г. Норильске в составе председательствующего Ярликова, народних заседателей Вакуленко и Даряльской, с участием прокурора Шатунова и зашити в лице адвоката Бутакова, при секретаре Максименко, рассмотрев в закрытом судебном заседании уголовное дело по обвинению:

Шумского Романа Ивановича, 1924 года рождения, уроженца г. Радехова Львовской обл., украинец, гражданин СССР, беспартийный, образование 7 классов, холост, происхождение из крестьян-середняков, ранее судимий: в 1946 году Воєнним Трибуналом Закарпатского Воєнного Округа по ст. 54-1а УК УССР к 15 годам каторжних работ и 5 годам пораження прав, из ИТЛ освободился в 1956 году. Работал мастером связи шахти № 1224, проживал в г. Норильске, ул. Молодежная, дом № 6.

Обвиняется по статье 58–10 ч. 1 УК РСФСР. Суд установил: Шумский, освободившись из мест заключения, будучи враждебно настроен к советскому государственному строю на протяжении 1956–1957 гг., систематически высказывал антисоветские клеветнические измышления среди окружающих его лиц. После прослушивания передач английского и американского радио, распространял их антисоветское содержание, восхвалял при этом жизнь в капиталистических государствах в частности в США, возводил клевету на советскую действительность.

В начале 1956 года в беседе с гр-ном Черниховским Шумский утверждал, что народное хозяйство не может развиватся при существующим строе, восхвалял материальный уровень жизни в США. В октябре месяце 1956 года, находясь на работе, Шумский в присутствии Иванова, Митина, Бессмертных систематически клеветал на жилищные условия советского народа, на политику Советского Правительства во взаимоотношениях co странами народной демократии, оправдывал агрессивную политику Англии и Франции в отношении агрессии против Египта, клеветал на СССР, называя его агрессором. Контрреволюционный заговор в Венгрии расценивал как народное восстание, и что СССР выступал там в роли агрессора. В начале 1957 года на шахте 12/24 в присутствии Митина принижал роль СССР в разгроме фашистской Германии, клеветал на жизнь в Восточной Германии, унизительно отзывался о русском народе. В ноябре 1956 года во время работы на шахте 12/24 Шумский в присутствии Бессмертных и Феденюк высказывал своє враждебное отношение к СССР, возводил клевету на передачи Советского радио и печати и восхвалял антисоветские передачи радиостанций капиталистических стран.

Виновным себя Шумский в судебном заседании признал полностью и пояснил, что враждебное отношение к СССР у него сложилось в связи с тем, что он воспитание получил в капиталистических странах.

Суд находит состав преступления, совершенного Шумским, доказанным материалами дела, показанием допрошенных в суде свидетелей и личным признанием самого Шумского, а его действия квалифицированы по ст. 58–10 ч. 1 УК РСФСР правильно.

На основании изложенного и руководствуясь ст.ст. 313, 320 УПК РСФСР, суд приговорил:

Шумского Романа Ивановича по ст. 58–10 ч. 1. УК РСФСР к десяти (10) годам лишения свободы без поражения в правах. Меру пресечения оставить содержанием под стражей. Срок отбытие мери наказания исчислить с момента предварительного заключения, то єсть с 30 ноября 1957 года.

Вещественное доказательство: приемник, при вступлении приговора в силу уничтожить, как не представляющий никакой ценности.

Приговор может быть обжалован в Верховный Суд РСФСР в течение 72 часов с момента вручення копни приговора осужденному.

Председательствующий (Ярлыков)

Народные