Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

Фуентес оббіг арену по колу. З усмішкою проминув Суріто, тицяючи на свою куртку. Той усміхнувся. 

Тим часом хтось устромляв у бика останню пару бандерилій. На нього ніхто не дивився. 

Помічник Ретани натягнув на палицю червоне сукно мулети, згорнув його і передав через бар’єр Мануелю. Сягнув рукою у шкіряний футляр, вийняв звідти шпагу і, тримаючи її за піхви, простягнув Мануелеві через загорожу. Той, узявшись за червоне руків’я, витягнув шпагу — і піхви, спорожнівши, упали. 

Він глянув на Суріто. Кремезний пікадор бачив, що з того ллється піт. 

— Прикінчи його, хлопче, — промовив Суріто. 

Мануель кивнув. 

— Він уже такий як треба, — додав Суріто. 

— Якраз такий, як ти хотів, — запевнив його помічник Ретани. 

Мануель кивнув. 

Сурмач під самим дахом просурмив початок останньої терції, і Мануель перейшов ареною туди, де вгорі у темній ложі мав бути президент кориди. 

Позаштатний репортер «Ель Еральдо», який сидів у передньому ряді, хильнув добрячий ковток теплого шампанського. Він вирішив не завдавати собі клопоту й не записувати детально весь перебіг бою — опише кориду, коли повернеться до контори. Ще б воно того вартувало. Якийсь там вечірній виступ. Навіть як щось пропустить, то прочитає в ранкових газетах. Він ще раз приклався до плящини. О дванадцятій у нього побачення у Максима. Та хто вони взагалі такі, ті матадори? Хлопчиська й ледарі. Купка ледарів. Він поклав блокнота в кишеню і глянув на Мануеля — той стояв сам-один на краю арени, піднявши капелюха на знак привітання у бік ложі, яка потопала в темряві десь угорі. Посеред арени завмер бик, утупившись перед собою невидющим поглядом. 

«Присвячую цього бика вам, пане президенте, а також публіці Мадрида, найрозумнішій і найщедрішій у світі», — промовив Мануель. То була усталена фраза. Він виголосив її всю до кінця. Трохи задовга як на вечірній виступ. 

Він уклонився перед темрявою, випростався, кинув капелюха через плече і, тримаючи в лівій руці мулету, а в правій — шпагу, рушив до бика. 

Мануель наближався до бика. Бик дивився на нього — його очиці бігали туди-сюди. Мануель зауважив, як з його лівої лопатки звисали бандерильї і як без упину сочилася кров від удару Суріто. Звернув увагу на стійку бика. Рухаючись уперед із мулетою в лівій руці та шпагою у правій, він спостерігав за його ногами. Перш ніж кинутись, бик мусить стулити ноги докупи. Поки що він стояв твердо і спокійно. 

Мануель ішов до бика, не зводячи очей із його ніг. Все гаразд. Він упорається. Треба змусити бика опустити голову, щоб устромити шпагу за рогами й убити його. Він не думав про шпагу, не думав про те, як убиватиме бика. На все свій час. Втім, неминуча сутичка пригнічувала його. 

Наближаючись до бика, спостерігаючи за його ногами, він бачив його очі, вологу морду, наставлені уперед роги. Очі бика були облямовані світлими колами. Він стежив за Мануелем. Відчував, що нарешті дістанеться до цього білолицього коротуна. 

Мануель зупинився: розгладивши шпагою червоне сукно мулети й устромивши вістря у тканину так, що шпага у його лівій руці напнула її, мов клівер, він звернув увагу на кінчики бикових рогів. Від удару об бар’єр один із них розколовся. Другий був гострий, наче голка дикобраза. Натягуючи мулету, Мануель зауважив на білій основі рога червону пляму. При цьому він ні на мить не втрачав із поля зору ноги бика. Той незворушно дивився на Мануеля. 

Готується до оборони, подумав Мануель. Береже сили. Треба розворушити його і змусити опустити голову. Тільки так, не інакше. Суріто вже один раз змусив його нахилитися, але той підняв голову. Коли я зжену його з місця, потече кров і він знов її опустить. 

Він окрикнув бика, тримаючи мулету, напнуту шпагою, у лівій руці. 

Бик глянув на нього. 

Мануель виклично прогнув спину й махнув розпростертою мулетою. 

Бик побачив мулету. У світлі літхарів вона виблискувала яскраво-червоною барвою. Ноги бика напружилися. 

Зараз кинеться. У-у-х! Коли бик підбіг, Мануель крутнувся і підняв мулету так, що вона промайнула над рогами бика, черкнувши його по широкій спині від голови до хвоста. Бик буцнув рогами повітря. Мануель не зрушився з місця. 

Промчавши під мулетою, бик розвернувся, наче кішка, що огинає ріг будинку, і став перед Мануелем. 

Він знов був готовий до нападу. Від його вайлуватості не залишилось і сліду. Мануель помітив на чорній лопатці бика блискучу цівку свіжої крові, що скапувала йому на ногу. Він витягнув з мулети шпагу і стиснув її у правій руці. Тримаючи лівою рукою мулету при самій землі, відхилившись ліворуч, він окрикнув бика. Ноги бика напружились, очі уп’ялися в мулету. Зараз кинеться, подумав Мануель. У-х! 

Коли той зірвався з місця, він відхилився убік, махнувши мулетою перед биком — ноги його твердо стояли на піску, а шпага повторила вигин його тіла, зблиснувши під світлом ліхтарів. 

Коли паса натураль завершилась, бик кинувся назад і Мануель підняв мулету, готуючись до паса де печо. Він застиг на місці: бик пройшов під мулетою просто йому повз груди. Мануель відхилив голову, щоб не зачепитись об тарахкотливі держаки бандерилій. Гаряче чорне тіло бика торкнулося його грудей. 

От чорт, заблизько, подумав Мануель. Спершись на бар’єр, Суріто щось квапливо сказав цигану, який побіг до Мануеля з плащем; Суріто, насунувши капелюха на лоба, дивився на Мануеля по той бік арени. 

Мануель знову постав перед биком, тримаючи мулету ліворуч при землі. Бик опустив голову, утупившись у мулету. 

— Якби таке виробляв Бельмонте, вони б тут бісилися від захвату, — сказав помічник Ретани. 

Суріто промовчав. Він стежив поглядом за Мануелем, який стояв на середині арени. 

— Де бос його відкопав? — запитав помічник Ретани. 

— У шпиталі, — відповів Суріто. 

— Скоро він знову туди загримить, — мовив помічник. 

Суріто обернувся до нього. 

— Постукай он там, — сказав він, показавши на бар’єр. 

— Та я пожартував, — відповів помічник Ретани. 

— Постукай он там по дереву. 

Помічник Ретани нахилився і тричі постукав по загорожі. 

— Дивись, зараз буде фаена, — сказав Суріто. 

Мануель стояв навколішки перед биком посеред арени під світлом ліхтарів — коли він підняв обома руками мулету, бик, задерши хвоста, кинувся на нього. 

Мануель ухилився і, коли бик кинувся знову, ще раз описав мулетою півколо так, що той упав на коліна. 

— Та він прекрасний матадор, — сказав помічник Ретани. 

— Де там, — відповів Суріто. 

Мануель підвівся і, тримаючи лівою рукою мулету, а правою шпагу, вклонився на оплески з темного амфітеатру. 

Бик піднявся з колін і стояв, вижидаючи, з низько опущеною головою. 

Суріто сказав щось іще двом хлопцям із квадрильї, і ті побігли й стали зі своїми плащами за спиною у Мануеля. Тепер позаду нього було четверо. Ернандес рухався услід за ним, як тільки він вийшов із мулетою. Фуентес, високий, незворушний, ліниво спостерігав за перебігом бою. Тепер надійшли ще двоє. Ернандес жестом показав їм, щоб стали один ліворуч, другий праворуч. Мануель опинився віч-на-віч із биком. 

Мануель махнув чоловікам із плащами, щоб ті відійшли. Обережно ступаючи назад, вони помітили, що з його блідого, мов крейда, обличчя