Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я не маю звички заходити в дім без запрошення, – сказав нарешті незнайомець.
– Заходьте, – ледь чутно сказала Рута.
Незнайомець впевнено увійшов і почав по-хазяйськи оглядати кімнату. У кімнаті було темно, меблі вже встиг вкрити тонким шаром пил. Її освітлювало тільки денне світло, що потрапляло з вікна. На стінах висіли старі подерті шпалери, під ногами скрипіла стара підлога.
– У цій кімнаті особлива атмосфера, - сказав він.
Дівчинка нічого не відповідала. А чоловік почав пильно її розглядати. Він не міг бачити її обличчя, бо воно було заховане під капюшоном, а довгий плащ ховав її всю навіть руки. Рута не рухалася і від цього була схожа на якусь безлику статую. Посмішка зникла з уст незнайомця і він явно почав нервувати.
– Я не представився, – сказав він. – Руто, я твій дядько, Северин Олефірович Половецький. Твоя мама телефонувала мені нещодавно і попросила мене наглянути за тобою, доки її не буде.
Він поважно вклонився, а тоді підійшов до крісла і обперся руками об його спинку. Рута вперто продовжувала мовчати.
– Руто, чому ти не показуєш свого обличчя? – раптом запитав Северин але відповіддю знову була лише тиша.
– Можеш не відповідати, – продовжував він, – я знаю що ти ховаєш. Але дарма. Ми – родина, Руто, і тобі немає чого соромитися. Це прокляття – на всіх нас. Я покажу тобі дещо.
Він зробив крок назустріч Руті, потім підняв перед собою праву руку і зняв з неї рукавичку. Його рука була чорна, ніби обсмалена і нагадувала шматок вугілля. Він зняв другу рукавичку і кинув обидві на стіл. Його руки були настільки потворними, що Рута аж здригнулася і мало не закричала.
– Цим, – сказав він, – колись було вкрите все моє тіло. Але я зміг позбутися його. Я знайшов ліки, які можуть вилікувати нас. Руто, я хочу допомогти тобі. Ти можеш більше не боятися прокляття.
Він говорив дуже серйозно і впевнено. Аж раптом помітив, що з-під капюшона на нього дивляться два зелені вогники. Він придивився пильніше і побачив Рутине обличчя, вкрите лускою. Вона дивилася прямо на нього, припіднявши капюшон. В її очах світилася надія, що нарешті її мрія може здійснитися. Помітивши це, губи Северина знову розтягнулися в його дивній усмішці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин», після закриття браузера.