Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

Постать у гущавині

З рослинами виявилося більше мороки, ніж Ліна могла собі уявити. Вдень їх потрібно було сушити на сонці, а ввечері заносити на горище. А ще, вони перебирали ті рослини, які тітка Реґіна вже зібрала за літо, складали їх в різні мішечки та скляні посудини. Поступово Ліна навіть запам’ятала майже всі їхні назви і тітка почала довіряти їй робити цю роботу самостійно.

Одного вечора Ліна, як завжди, закінчувала свою роботу з травами. Розклавши їх обережно на горищі, дівчинка побігла сказати тітці, що робота закінчена.

– Реґіно! – покликала Ліна. Але ніхто не відповів. На першому поверсі теж нікого не було – ні у вітальні, ні на кухні. Ліна вийшла на вулицю. На подвір'ї було тихо і теж – нікого. Аж тут, за будинком почувся якийсь стукіт. Ліна пішла туди. Стукіт доносився з гаража в якому туди-сюди совався Руфик. Він тягав всілякі ящики та дошки і цим створював неймовірний шум.

– Що ти робиш? – запитала Ліна.

– Наводжу лад, як завжди, – відповів Руфик.

– Я можу тобі допомогти, – сказала Ліна дивлячись як маленький домовичок підняв вдвічі більший за себе ящик і переніс в інше місце.

І зробив він це з такою легкістю, ніби переніс пухову ковдру. На її пропозицію Руфик лише пирснув сміхом:

– Ти збираєшся мені допомагати! Ото була б сміхота, щоб людина допомагала домовику. Ви, люди – такі ледарі, все маємо за вас робити: складати ваші речі в порядок, шукати те, що ви загубили. Якби в світі не існувало домовиків, люди напевне загубилися б посеред свого безладу. Так що краще я свою роботу сам робитиму.

Ліна почала розглядати приміщення.

– А в будинках де живуть звичайні люди, теж є домовики? – запитала дівчинка.

– Іноді живуть. Коли родина домовика поселяється в будинок, вона живе там поколіннями, служачи його хазяїнам. Але бувають і такі будинки до яких домовики не хочуть навіть підходити.

Ліна продовжувала розглядати старий гараж. Аж тут з-за купи лахміття щось блиснуло. Ліна підійшла туди і відсунула дві дошки.

– Не чіпай там нічого, – сказав Руфик. – Я з цим сам пізніше розберуся.

Проте Ліна його вже не слухала. Під купою мотлоху був велосипед. Ліна дістала його і почала роздивлятися. Велосипед був досить старий, фарба на ньому вже встигла злізти, шини були спущені, і гальма, здавалося, не працювали.

– Ти можеш його полагодити? – запитала Ліна Руфика.

– Полагодити? – перепитав домовик уважно оглядаючи велосипед. – Тут потрібно шини накачати, а насос я ще в минулому році викинув, і гальма потрібні нові. Ні, полагодити його вже не можна.

– Але ж ти домовик! – обурилася Ліна.

– То й що, – здивувався Руфик, – моє завдання слідкувати за порядком в домі, а не велосипеди якісь ремонтувати.

І він, сердито надувши щоки, пішов далі закінчувати свої справи.

– Ніякої користі з вашої магії немає, якщо навіть велосипед відремонтувати не можете, – буркнула Ліна і потягла свою знахідку з двору.

– Ти куди? – побіг за нею Руфик.

– Знайду того, хто зможе його полагодити.

– Тільки не запізнюйся на вечерю, а то пані Реґіна буде дуже гніватися.

Дотягти велосипед на спущених колесах аж до будинку Олега було не просто, але Ліна доклала всі сили. Хлопець був на подвір'ї.

– Привіт, можеш полагодити велосипед? – відхекуючись, запитала вона.

Олег обдивився велосипед. Колеса він швидко накачав, а от із гальмами було складніше.

– Зараз зніму зі свого старого, – сказав він і пішов десь за будинок. Ліна залишилася чекати на нього коло своєї знахідки. Пройшло небагато часу, як хлопець повернувся зі своїм дідусем. Той ніс у руках якісь інструменти, а Олег котив велосипед.

– Я вже на ньому не їжджу, – сказав він Ліні, – у мене є новий. Тому, знімемо з нього деякі деталі і полагодимо твій.

Всі троє заходилися коло велосипедів. Ліна нічого не тямила в тому, що робив Олег з дідусем, але все ж відчайдушно намагалася допомогти.

– Він був у кращому стані коли ще твоя мама на ньому їздила, – сказав дідусь.

– Моя мама на ньому їздила?– здивувалась Ліна.

– Так. Це ж був її велосипед. Вона з ним не розлучалася, аж поки не пересіла на мітлу. – відповів дідусь, підморгнувши Ліні, – заглянь під сидіння.

Ліна здивувалася, але присіла і почала уважно розглядати те місце, куди показував дідусь. На рамі під сидінням було помітно надпис "Ілона", такий самий, як вона бачила на мітлі на горищі.

Менше ніж за годину велосипед був як новий і Олег запропонував його випробувати. Він викотив свій, який виглядав, звичайно ж, новішим та симпатичнішим за Лінин. Вони сіли і понеслися містом, розганяючись на величезній швидкості та переганяючи один одного. В центі довелося стишити рух. Мчатися вздовж крамниць, поміж яких туди-сюди снують люди, було не дуже зручно. Вони звернули на пустинну вулицю і, проїхавши ще добру відстань, опинилися біля лісу.

– В цій частині є гарні доріжки, можна покататися, – сказав Олег.

Стежки дійсно були добре обкатані, ніби спеціально для велосипедів. Вони то розходилися в різні боки, то знову сходилися. Ліна та Олег петляли ними туди-сюди. Вони то роз’їжджалися в різні сторони, то знову зустрічалися.

Темніло вже швидше, а в лісі так і взагалі настали сутінки. Ліна не звертала на них уваги. Вона все їхала собі вперед і не помічала, що Олег вже довгенько не з’являвся. Дорога раптом почала спускатися вниз. Обабіч дороги густо росли дерева, а вся земля вже була вкрита жовтим листям. Гущавина поступово рідшала і Ліна помітила попереду воду. Це було невелике озеро. Ліна зраділа і поїхала швидше. Раптом вона помітила, що біля озера хтось є. Ліна підійшла ближче і зрозуміла, що то була дівчина. Вона сиділа на березі на камінці, опустивши ноги у воду. На ній був чорний плащ, по якому розвівалось пелехате волосся.

“Цікаво, що вона робить тут сама, та ще й о цій порі?” – здивувалася Ліна і одразу чомусь їй стало страшно.

“Треба повертатися і знайти Олега” – подумала Ліна і почала розвертати велосипед. Під жовтим листям захрустіли якісь гілки. Незнайомка на березі повернулася до Ліни. Дівчинка, відчувши її погляд, теж обернулася і оторопіла. На обличчі у дівчини була якась маска, в темряві було погано видно. Ліна закричала, а незнайомка накинула на голову капюшон і за секунду зникла в гущавині. Ліна завмерла і не могла зрушити з місця. Аж раптом в кущах щось хруснуло і Ліна почула кроки. Вона знову скрикнула, скочила на велосипед і кинулася геть. На зустріч їй вже їхав Олег.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍