Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Мені не потрібний відпочинок.

— Добре.

Я зосередила свій погляд на екрані, час від часу коментуючи його. Давид уважно мене слухав або вдавав, що слухає. Побачивши момент, де головна героїня подорожує на яхті я не стрималася.

— Це так красиво.

— Що саме? — запитав не відриваючись від ноутбука.

— Подорож на яхті. — я кивнула на екран. — Я додам її до списку своїх мрій.

Він хмикнув.

— В тебе є мрія? — вирішила запитати  Давида.

Він поглянув на мене звівши брови.

— Я з тих хто робить, а не мріє. — сказав він і відклав ноутбук. — А в тебе є ? Ну, крім подорожі на яхті, звичайно.

Я зручніше вмостилася на дивані поближче до Давида і зробила задумливий вираз обличчя.

— В мене їх багато. — зрештою промовила.

— Розкажеш декілька?

Я не розуміла для чого йому це, але декількома поділитись хотіла. 

— Тобі здасться банальним, але я б хотіла прогулятися нічним містом і потанцювати під дощем. 

— Не погана мрія. Що тобі заважає її виконати?

Він поклав руку на спинку дивана і схилив голову.

Я мало не розсміялася.

— По-перше, в мене не має з ким її здійснити. По-друге, я зараз повинна вдавати твою наречену, і це було б ризиковано.

— Ще мрії?

Я закусила щоку і намагалась згадати одну з десятків мрій.

— Ще хотіла б зустріти світанок у незвичному для мене місці. — замріяно сказала.

Я декілька разів про це думала, і вона мені здалася простою. Але часу, щоб її здійснити в мене не знайшлось.

— Цікаві в тебе мрії, Алісо.

— Я б сказала незвичні. — додала я, широко посміхаючись. 

Почувши звук свого мобільного я підняла слухавку.

— Алло! — радісно промовила.

— Алісо, тобі потрібно терміново приїхати... — швидко і нерозбірливо сказала Віолетта.

Почувши наступні слова сестри, в очах стало все розмито і одинока сльоза покотилася вниз щокою.