Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

майже з-під самих Чарліниних ніг. Вона впізнала його головним чином зі скрипучого голосу, коли він закричав: 

— Так, я справді її спитав! А вона сидить собі там на стежці, тільки що сплинувши з неба, спокійнісінько собі сидить і каже, що я цього хочу лише для власного задоволення. Вона така ж недобра, як і чарівник, ось вона яка! 

Чарліна глянула на нього згори вниз. 

— Ти просто деструктивна маленька бестія, — проговорила вона. — Ти створюєш клопоти, бо не стало по-твоєму, ось що ти робиш. 

Ролло змахнув рукою: 

— Чули? Чули? І хто тут неправий, я чи вона? 

У кухні здійнявся страшний пронизливий вереск. Тіммінз гукнув, щоб усі замовкли, і коли вереск перейшов у невдоволене гудіння, звернувся до Чарліни: 

— То ви тепер дасте дозвіл зрізати ці обурливі кущі? 

— Ні, не дам, — сказала Чарліна. — Це кущі дідуся Вільяма, а я маю доглядати тут за всім, доки його нема. А Ролло просто створює проблеми. 

Тіммінз, примружившись, сердито подивився на неї: 

— Це ваше останнє слово? 

— Так, — підтвердила Чарліна. 

— Отже, — сказав Тіммінз, — полишаємо вас на самих себе. Відтепер жоден кобольд для вас і пальцем не поворухне. 

І всі вони зникли. Саме так — блакитний натовп зник з-поміж чайничків, собачих мисок і брудного посуду, залишивши за собою лише легкий повів вітерцю, що закрутив кілька останніх мильних бульок, та вогонь, який тепер яскраво палав у вогнищі. 

— Ти повелася нерозумно, — заговорив Пітер. 

— Що ти маєш на увазі? — обурено спитала Чарліна. — Це ж ти сказав, що ці кущі якраз і мають бути такими. І ти бачив, що Ролло навмисне розворушив кобольдів. Я ж не могла дозволити, щоб коли дідусь Вільям повернеться, в його садку стирчали самі цурпалки, хіба ні? 

— Так, але тобі треба було поводитися тактовніше, — стояв на своєму Пітер. — Я сподівався, ти скажеш, що ми накладемо заклинання блакитного кольору, аби зробити всі квіти блакитними, чи щось у цьому дусі. 

— Так, але Ролло й далі бажав би їх усі позрізати, — сказала Чарліна. — Вчора ввечері, коли я йому цього не дозволила, він сказав, що я псую йому все задоволення. 

— Ти могла би показати їм, який він насправді, — сказав Пітер, — замість того щоб іще більше розізлити їх. 

— Принаймні я не розсміялася їм в очі, як дідусь Вільям, — парирувала Чарліна. — Це він їх розізлив, а не я! 

— І подивися, до чого це привело! — сказав він. — Вони забрали в нього крани і лишили весь посуд брудним. Тож тепер нам доведеться перемити його весь — та ще й без гарячої води в ванній! 

Чарліна гепнулася на стілець і знов почала відкривати лист від короля. 

— Чому це нам доведеться? — спитала вона. — Однаково я не маю ані найменшого уявлення про те, як миють посуд. 

Пітер був вражений: 

— Не маєш уявлення? Як це? 

Чарліна розкрила конверт і витягла прекрасний великий аркуш складеного цупкого паперу. 

— Моя мати виховувала мене респектабельною, — відповіла вона. — Вона ніколи не підпускала мене до миття посуду, і взагалі — не пускала на кухню. 

— Вухам своїм не вірю! — вигукнув Пітер. — Відколи це бути респектабельною означає нічого не вміти? А хіба респектабельно було спалити брусок мила у вогнищі? 

— То, — зверхньо сказала Чарліна, — сталося випадково. А тепер помовчи-но і дай мені прочитати лист. 

Вона натягла на носа окуляри і розгорнула цупкий папір. 

«Шановна Панянко Бейкер», — прочитала. 

— Добре, а я збираюся спробувати, — сказав Пітер. — Хай мені грець, якщо наді мною знущатиметься юрма блакитних чоловічків. І думаю, що принаймні з гордості ти мала би мені допомогти. 

— Заткнися, — сказала Чарліна і зосередилася на листі. 

Шановна Панянко Бейкер, 

Як люб’язно з Вашого боку запропонувати Нам свої послуги. За звичайних обставин Ми б уважали допомогу Нашої Доньки, Принцеси Хільди, достатньою для Наших Потреб. Проте складається так, що Принцеса має приймати Важливих Гостей і змушена полишити Роботу в Бібліотеці на час тривання Візиту. Тож Ми з вдячністю приймаємо Вашу Люб’язну Пропозицію на тимчасовій основі. Якщо Ви будете Ласкаві особисто з’явитися в Королівський Особняк наступної Середи Вранці, близько десятої тридцять, Ми з радістю приймемо Вас у Нашій Бібліотеці та проінструктуємо щодо Нашої Роботи. 

Ваш Вдячний і Зобов’язаний 

Адольфус Рекс Норланді Альті 

Поки Чарліна читала лист, її серце гупало від збудження, і лише коли вона дочитала до кінця, то зрозуміла, що сталася неймовірна, надзвичайна, нечувана річ — король погодився, щоб вона допомогла йому в Королівській бібліотеці! Їй на очі не знати чому накотилися сльози, тож вона мусила зняти окуляри. Серце закалатало, спочатку радісно, а потім тривожно: а що, як середа — це сьогодні? Невже вона пропустила свій шанс? 

Вона чула, хоч і не звертала на це уваги, як Пітер гримів каструлями і відфутболював на всі боки собачі миски по дорозі до внутрішніх дверей. Тепер вона почула, що він повернувся. 

— Який сьогодні день? — запитала дівчинка. 

Пітер поставив принесену ним велику каструлю на вогонь. Вогонь зашипів. 

— Скажу, якщо ти скажеш мені, де він тримає мило. 

— Ану тебе! — сказала Чарліна. — У коморі, в мішку, на якому написано щось на кшталт «Канінітіс». То який сьогодні день? 

— Ганчірки, — сказав Пітер. — Спершу скажи, де ганчірки. Ти знала, що в тій коморі тепер ще дві нові торби на прання? 

— Я не знаю, де ганчірки, — сказала Чарліна. — То який день? 

— Спершу ганчірки, — сказав Пітер. — Коли я запитую, він не відповідає. 

— Він не знав, що ти маєш прийти, — сказала Чарліна. — Вже середа? 

— Не знаю, чому він не знав, — сказав Пітер. — Він же отримав мого листа. Спитай про ганчірки. 

Чарліна зітхнула. 

— Дідусю Вільяме, — сказала вона, — цей дурнуватий хлопець хоче знати, де ганчірки, будь ласка. 

Лагідний голос відповів: 

— А знаєш, люба, я мало не забув про ганчірки. Вони в шухляді столу. 

— Сьогодні вівторок, — сказав Пітер. 

Він вхопився за шухляду і витягнув її, мало не вперши дошку Чарліні в живіт. Виймаючи з шухляди пачки кухонних рушників і ганчірок, сказав: 

— Я знаю, що сьогодні має бути вівторок, бо я вийшов з дому в суботу, а шлях сюди зайняв мені три дні. Задоволена? 

— Дякую, — сказала Чарліна. — Дуже люб’язно з твого боку. Тоді боюся, що завтра мені доведеться йти в місто. Мене може не бути весь день. 

— Ну і хіба не добре склалося, що ти маєш на кого залишити будинок? — запитав Пітер. — А куди це ти втікаєш? 

— Його Величність, — з величезною гідністю відповіла Чарліна, — попросив мене прийти й допомогти йому. На, почитай, якщо не віриш. 

Пітер взяв лист і пробіг його поглядом. 

— Зрозуміло, — сказав він. — Ти домовилася бути в двох місцях одночасно. Як гарно з твого боку. Тож ти, чорт візьми, цілком могла би зараз допомогти мені з миттям посуду, поки вода гаряча. 

— Чого б це? Це ж не я його забруднила, — відповіла Чарліна. Вона сховала лист у кишеню і встала. — Я йду в сад. 

— Я теж його не забруднював, — зауважив Пітер. — І це твій дідусь розізлив кобольдів. 

Чарліна велично пройшла повз нього у бік вітальні. 

— Ти не маєш нічого спільного з благопристойністю! — гукнув їй услід Пітер. — Ти просто лінива! 

Чарліна проігнорувала його репліку і пройшла до парадних дверей. Приблуда побігла за нею, заклично тручись об ноги, але Чарліна була