Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

та сама причина, яка зробила незрозуміло лиховісним для мене і голос Нойєса. Але де або коли я чув шепіт Ейкелі? — це було запитання без відповіді.

Зрозумілим було одне — я не хотів би провести тут іще одну ніч. Мій науковий запал випарувався, розчинившись у страху й відразі, і тепер у мене лишилося тільки одне бажання — якнайскоріше вирватися з тенет цих хворобливих неприродних одкровень. З мене годі. Цілком вірогідно, що дивні космічні контакти відбувалися насправді — але нормальній людині не варто було мати з ними справу.

Мені здавалося, що зусібіч мене оточує блюзнірство і починає придушувати всі інші відчуття. Я подумав, що цієї ночі не зможу заснути, тож загасив лампу і, не роздягаючись, ліг на ліжко. Звісно, це було безглуздо, проте я готувався до будь-яких несподіванок, стискаючи правою рукою про всяк випадок прихоплений із собою револьвер, а лівою — кишеньковий ліхтарик. Знизу не долинало жодного звуку, і я уявляв собі, як мій господар застиг у кріслі, наче мрець, а довкола — безпросвітна пітьма.

Звідкілясь чулося цокання годинника, і звичність цього звуку оповила мене почуттям вдячності. Втім, цей звук нагадував мені про ще одну тривожну обставину — про цілковиту відсутність ознак тваринного життя. Поза сумнівом, худоби на фермі не було, і тепер я усвідомив, що не було і звичайного шуму дикої природи. Якщо не брати до уваги лиховісного плюскоту далеких струмків, ця непорушна тиша була неприродною, космічною, і я сушив собі голову над запитанням — яка невидима згуба із надр далеких зірок спостигла цю місцевість. Я пригадав, що у давніх легендах собаки та інші тварини завжди ненавиділи прибульців, і подумав, що могли означати ті сліди на дорозі.

VIII

Не питайте, скільки тривало моє забуття і що з наступних подій було просто сном. Якщо я скажу, що час від часу прокидався, щось чув або бачив, ви відповісте, що це мені теж наснилося і все, що було потім, мені ввижалося уві сні — аж до тої миті, коли я вибіг із дому, добувся до гаража зі старим «фордом», скочив у нього і помчав наввипередки з вітром від однієї гори до іншої, аж поки — після багатогодинної гонитви страхітливим лісовим лабіринтом — опинився у містечку, що виявилось Таунсендом.

Ви, певно, не будете схильні довіряти і решті деталей моєї розповіді, скажете, що всі світлини, звукозаписи, циліндри, що видають звуки за допомогою приладів, і подібні до них докази — чистісінький обман з боку зниклого Генрі Ейкелі. Ви можете навіть припустити, що він змовився з іншими диваками, аби втілити в життя цю дурнувату і водночас витончену містифікацію, — що він сам влаштував зникнення посилки з чорним каменем із потяга в Кіні та змусив Нойєса зробити жахливий запис на восковому циліндрі. Однак дивним є те, що Нойєса так і не зуміли розпізнати; про нього ніхто не чув у селищах поблизу садиби Ейкелі, він лишився невідомим попри те, що часто бував у цих місцях. Шкода, що я не запам’ятав номер його автомобіля, хоча, можливо це навіть на краще. Адже я — хай би що ви казали і навіть хай би що я намагався довести сам собі — знаю, що лихі створіння з космосу переховуються десь серед малодосліджених пагорбів, що ці істоти мають серед людей вивідачів та посланців. Усе, чого я прагну в житті — триматися якнайдалі від цих істот з їх посланцями.

Коли моя безладна розповідь змусила шерифа відрядити загін до будинку Ейкелі, його там не знайшли — і сліду не лишилося. Просторий халат, жовтий шарф і пов’язки з ніг лежали на підлозі в кабінеті поруч з кріслом у кутку, і важко було з’ясувати, який іще одяг зник разом з ним. Собак і худоби й справді не було, а стіни будинку зовні і всередині були поцяцьковані слідами від куль; одначе, крім цього, не вдалося знайти нічого незвичайного. Ані циліндрів, ані приладів, ані тих матеріалів, що їх я привіз у валізі; не було ні дивного запаху, ні відчуття вібрації, ні слідів на дорозі, нічого загадкового, на що я встиг тоді звернути увагу.

Наступний після втечі з обійстя тиждень я провів у Бреттлборо, розпитуючи людей, які знали Ейкелі, і переконався, що всі ті події не є витвором уяви чи сном. Купівля собак, набоїв і хімікатів, перетяті телефонні кабелі, про що робилися відповідні записи, — все це було дуже дивним як для Ейкелі; разом із тим усі, хто його знав, зокрема і його син, що мешкає у Каліфорнії, запевняли, що його нечасті висловлювання щодо дивних досліджень були вельми логічними. Поважні городяни вважали його божевільним і без вагань стверджували, що всі зібрані докази — чистісінька містифікація, сфабрикована з ретельністю божевільного, і, ймовірно, на це його надихнули ексцентричні спільники; однак простий люд підтверджує все, що розповідав Ейкелі, в усіх деталях. Декому з цих селюків він показував світлини і чорний камінь, і навіть давав прослухати огидний запис; і всі як один запевняли, що сліди і дзижчання були достеменно такими, як їх описують старі легенди.

Вони також стверджували, що біля будинку Ейкелі після появи там чорного каменя дедалі частіше можна було почути й побачити дивні речі, і що тепер цей дім оминають усі, крім листоноші і випадкових, не обтяжених уявою, людей. Темна Гора і Круглий Пагорб уже давно зажили сумнівної слави місць, до яких навідуються привиди, тож мені не пощастило знайти сміливців, що коли-небудь ретельно оглядали бодай одне з них. Місцеві зникали час від часу і раніше, про що збереглися численні свідчення, до яких тепер належить і волоцюга Волтер Браун, про якого Ейкелі неодноразово згадував у своїх листах. Я навіть зустрів фермера, що заявляв, буцім то на власні очі бачив одне з дивних мертвих тіл у нуртуючій воді Вест Рівер під час повені, однак його словам було важко повірити — надто вже він плутався.

Їдучи з Бреттлборо, я твердо вирішив більше ніколи не повертатись до Вермонту, був переконаний, що дотримаюсь свого рішення. Ці дикі пагорби справді були аванпостом нелюдської космічної раси — щодо цього я майже не маю сумніву, відколи прочитав новину про відкриття нової, дев’ятої планети за Нептуном, як і передбачали чужинці. Астрономи, які навіть самі не підозрювали, наскільки вони виявилися лиховісно точними, дали цій планеті назву Плутон. Гадаю, це не що інше, як оповитий нічним мороком Юґґот, і мене проймає дрож, коли я намагаюся зрозуміти, чому жахливі мешканці цієї планети забажали, аби її відкрили саме у такий спосіб і саме у цей час. Я марно намагаюся переконати себе, що демонічні істоти не мають наміру якось зашкодити Землі та її корінним жителям.

Але я ще маю розповісти, чим скінчилася та жахлива ніч в обійсті Ейкелі. Як я уже згадував, мене зрештою зморив тривожний сон, сповнений уривками якихось видінь; мені ввижалися дивовижні пейзажі. Досі не розумію, що мене розбудило зі сну, але не викликає жодних сумнівів, що якоїсь миті я таки прокинувся. Спросоння мені вчулися скрадливі кроки за дверима, рипіння мостин і незграбні спроби відімкнути двері до моєї кімнати. Втім, ці спроби доволі скоро припинились; відтак я виразно почув голоси з кабінету внизу. Присутніх, скоріш за все, було кілька, вони говорили одночасно, і складалося враження, сперечалися між собою.

Я прислухався до розмови і за кілька