Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Єхидна посмішка, яка з’явилась на обличчі нападника, одразу зникла, варто мені було плюнути йому в очі. Від несподіванки, той аж підскочив і почав із гидливістю витирати обличчя сорочкою і то не дивно, адже я готувався стільки, скільки тягнувся його довгий монолог.

І ні, я не верблюд, і це не був акт відчаю, просто мені потрібно було трішки часу. У моїх кухонних меблів мався фальш-плінтус, що не дозволяв бруду, тоннами збиратись під ними. Конструкція нехитра, надавив і відкинув, але зараз була важлива кожна секунда. Удар, панель ламається і я вихоплюю один із прихованих там бластерів, відібраних в охорони Веронікіного кривдника.

На обличчі Ріттера з’являється здивування, а от худорлявий, пересилив гидоту, уже стрибає на мене в надії перехопити ствол. Йому дістається перший розряд і одразу другим я нейтралізую здорованя, який теж, почав  щось розуміти, а тому кинувся до мене вслід за своїм напарником.

У підсумку, склалась ідіотична ситуація, коли непритомні тіла обох нападників лежали на мені, не даючи можливості, навіть поворухнутись. Докладаючи титанічних зусиль, я врешті зміг вибратись із-під завалу.

Виходить, про мою аферу з квартирою, вони дізналися, куди раніше, недооцінив я службу безпеки Легасі-банку, а точніше Торнсмольську поліцію. Тож тепер у мене більше нема тих чотирьох днів. І куди бігти?

Якщо чесно, гадки не мав, але знав одне, тут залишатися не можна. Година, максимум дві й нападники прокинуться. А тому, схопив рюкзак я почав швидко збиратись. Закинув до нього ево шолом, змінний комплект одежі та планшет, а от наручний годинник, навпаки, зняв. За ним мене буде дуже легко відстежити.

Через декілька хвилин я вже мчав по нічному місту в напрямку фавел. Мені потрібна була Мілана, одна з Мартиних чарівниць, що попередила тоді про Вероніку. Сподіваюсь, дівчина не відмовиться прихистити мене на декілька днів та допоможе обміняти байк на модуль супутникового інтернету, аби я мав змогу під’єднатись до Гри. Тож тепер, головне, не натрапити на поліцейські дрони, адже годинника для ідентифікації більше не має.

Варто мені було тільки подумати про це, як позаду почувся гул сирени та спалахнули проблискові маячки. Не обертаючись, я вивернув руля та звернув до найближчого подвір’я. Добре, що зараз ніч, тож можна не перейматись через перехожих.

Свист позаду, змусив мене ледве не лягти та притиснутися до байку, пощастило, перший дротик пролетів над головою, а от другий врізався в стіну, за яку я звернув за мить до пострілу. Ще від двох дротиків мені вдалось успішно ухилитися, маневруючи між припаркованими у дворі автівками, коли на зустріч вилетів новий дрон. Я навіть не встиг нічого зробити, легкий укол у плече й руки та ноги почали німіти. Руль зрадницькі хильнув у бік і мотоцикл завалився на асфальт, а я полетів уперед, докладаючи всіх зусиль, аби не впасти на рюкзак.

Підборіддя не розбив, тільки завдяки шолому, але перед очима почало все плисти, але все-таки я зміг розгледіти силует чоловіка в чорному, який біг до мене тримаючи в руках громіздкий та незрозумілий предмет.

Він навів його в бік дронів і по вухах різонуло, ніби ультразвуком, а потім я почув, — встати можеш?

— Якщо допоможеш, спробую, — більше нічого не говорячи, чоловік закинув мою руку собі на шию та з крехтінням допоміг підвестись. Ледве я опинився на своїх двох, як ноги пронизав лютий біль. Відчуття було таке, наче я їх відсидів, тільки треба все помножити на п’ять.

— Давай, Ешу, не лінуйся, швидше перебирай ногами, у нас обмаль часу. — Я все ще погано бачив і тому не міг розгледіти свого рятівника, але голос його, мені здавався знайомим. Так і підтримуючи мене, чоловік допоміг дістатись до двомісного флаєра та забратися в кабіну, а вже через декілька секунд я відчув перевантаження від різкого прискорення. Судомно стиснув рюкзак, ніби в ньому знаходилося все моє життя, я відключився.

ххх

У себе прийшов, лежачи в ліжку, великому, двоспальному. Хтось постарався і позбавив мене верхнього одягу, так, що я зараз лежав, лише в спідньому, прикритий простирадлом. Сподіваюсь це був не мій рятівник.

Протерши очі й окинувши кімнату, я почав ще більше бажати, аби то був не він, оскільки кімната мала доволі пікантне вбрання і безліч приблуд, розрахованих на поціновувачів секс-ігор із високим больовим порогом. Добре, хоч одяг віднайшовся. Він, охайно складений, лежав на шкіряному дивані навпроти, поряд із рюкзаком. Пересилив бажання ще трішки полежати я підвівся і потягнувся до одежі.

Ледве закінчив вбиратись, як у двері постукали, правда, лише для праформи, оскільки вони відчинились одразу й у середину увійшов мій рятівник, якого я з легкістю впізнав по костюму, а ще він…

— Привіт Ешу, якщо чесно, я не думав, що вони так швидко дізнаються про твою аферу. Гадав, у мене достатньо часу, аби підготувати хованку, але радий переконатися, що син де’Валентоса, гідний свого батька і здатний за себе постояти, от тільки ти зарано позбувся годинника. Від дронів на звичайному мотоциклі не втекти. Пощастило, що я пролітав поруч і замість музики прослуховував ефір.

— Ви?

 Кого, кого, але батькового знайомого я ніяк не очікував тут побачити.

— Так Ешу, — чоловік привітливо посміхнувся. — І пора вже нам нормально познайомитись, мене звуть Костянтин, але ти можеш кликати просто Кос.

— Кос? — я з недовірою подивився на поліцейського, адже в кримінальному кодексі, навіть існувала стаття, «щодо порушення честі та гідності громадянина» і скорочення імені, якраз підпадало під неї.

— Так, я починав із самих низів, тож звик до нього, мені, навіть так звичніше.

— Добре, але спершу ви мені розкажете, навіщо допомогли?

— Ешу, ну я ж казав, що з твоїм батьком поступили несправедливо. А ще, ми з ним були напарниками й навіть, я б сказав друзями, але після того інциденту із Мартою, він обірвав усі контакти. Напевно, боявся підставити ще й мене. У нас, знаєш, керівництво не дуже заохочує спілкування із тими, хто одного разу вже оступився.