Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

–Привіт, лялечко, як тобі я тобі?

– Прямо Гага в альбомі Джоан.

Брендон був задоволений.

– Негідниця. Ну давай, застрибуй.

Музика гриміла, біля будинку скупчився добрий десяток машин.

–Дивлюсь, вечірка в розпалі?

–О, так. Проходь.

Я увійшла в будинок і, протискуючись повз танцюючих, пішла шукати бар. Переді мною виріс Вінс, він широко мені посміхнувся.

–Привіт.

–Боже, я думала, ти помер.

–Так? – здивувався Вінс. –Ти сумувала?

–Гірше. Я викрала твій прах.

Він усміхнувся і взяв мою руку.

–Тепер до тебе дійшло, що він не мій?

–Еге ж, то я змила в унітаз чужого родича.

–То ось, як ти сумувала?– хихотів він.

Чим мені імпонує Вінс, так це тим, що ми можемо говорити виняткову дурню так, ніби це щира правда. Просто імпровізація, побудована на крутій взаємодії між нами обома. Це було приємно.

–Ходімо, пригощу тебе випивкою. І ти не привіталася.

–А, так, привіт, пухкий ротик. – я не пам'ятаю звідки взялося це прізвисько, але після тижня пияцтва він так пописаний у моєму телефоні.

Ми почали напиватися вже за інерцією. Перший тост, другий, третій, п'ятий. Потім пам'ятаю не дуже, але пам'ятаю, що танцювали. Я була на столику, і прикиньте, стоячи на столі, я була тільки на півголови вища за Вінса. Ось шпала. Він обійняв мене і стягнув зі столу. Наші обличчя були на одному рівні, але ноги мої не торкалися підлоги. Потім він посадив мене собі на спину. Ми так пересувалися будинком, а потім... потім Вінса почало нудити, і його знудило, прямо, коли я була на його спині. Мене хитнуло вперед. І я сховала обличчя за його шиєю. Коли він закінчив, схопив із найближчого столу склянку і випив вміст. А потім поставив мене на ноги і з щенячими оченятами втупився на мене.

–Боже, пробач... мені так шкода.

–Скажімо так, добре, що я встигла потримати собі волосся.

Він сором'язливо посміхнувся.

–Ходімо. – я обняла його за талію. – Тебе треба погодувати.

Ми зжерли дві великі піци і знову нажерлися до зелених чортиків. Загалом вечірка пройшла рівно. За винятком того, що більша частина (включно з нами) відмовилася йти додому і залишилася на ніч. Здавалося б, моє життя котиться в пекло, мені двадцять років, я сяк–так зводжу кінці з кінцями, мій хлопець спить із проклятою Веллою і бог ще знає з ким, моя найкраща подруга на мене образилася, я напиваюся до напівнепритомного стану з хлопцем, якого майже не знаю, але який мені (чорт би його забрав) подобається. І ось я прокидаюся чортзна–звідки, в обнімку з справжнісіньким геєм сучасності (після Елтона, мабуть), на мені тільки бісів ліфчик і шорти, які на мене великі, на мені чужі сонцезахисні окуляри, жодного грама косметики, і цигарка, взята зі столу на кухні. Але це, чорт забирай, не заважає мені з фізією господині світу шурувати по чужому будинку. І мені начхати, що я не на підборах, начхати, що я в чужому домі, начхати, що я зараз лусну від того, як сильно хочеться пісяти, але я йду під пісню, якій більше десяти років, в окулярах, настільки темних, що ні чорта не бачу, але знаєте, що? По–моєму, пора вже звикнути, що найкраще, що я вмію, це крокувати від стегна кілометровим кроком, з пафосною пикою, під епічний трек. І сьогодні це The Virgins з піснею One Week of Danger.

*Я йшла, випускаючи цівку диму, і уявляла себе в сповільненій зйомці, така крута, що впісятися можна. (при тому буквально), але як би не так, варто було мені пройти ще пару кроків, як двері ближньої кімнати відчинилися прямо на мені. Окуляри перекосилися на обличчі, цигарка впала на килим, мене відкинуло до стіни, і телефон із навушниками шубовснувся на босу ногу. Ну, ось, я в позі постера, стою приліплена до стіни. Образ фатальної жінки розбитий на друзки (нічого, склеїмо). Але зате я насилу знайшла вбиральню. *

На кухні курив Вінс. З його волосся, схоже, звили гніздо. Обличчя трохи набрякле, він був сонним і топлес. Худий, широкоплечий і з волохатими пахвами. Мене пересмикнуло. Я сяк–так привела себе до ладу у ванній, прополоскала рот, спробувала почистити зуби, набравши до рота зубної пасти, пригладила водою волосся, у сушарці валялася чиясь сорочка, я її напнула, зав'язавши на талії, і вийшла.

– Чувак, ти пам'ятаєш, що вчора було? – не вітаючись запитала я.

Вінс перевів на мене погляд і похитав головою, простягаючи сигарету. Я перехопила її пальцями і затягнулася.

– Серйозно, я не розумію, де я. Ми однозначно не в Монті. І я прийшла

сюди без взуття.

–Я тебе ніс. – засміявся він. – Ти вирубилась. Але чому ми вирішили кудись йти не пам'ятаю.

–Потрібно розбудити Брендона.– змушуючи себе не думати, що я могла нести поки була п'яна. – Може, він пам'ятає.

–У нього виліт о п'ятій, він ще тут?

Ми дружно втупилися на циферблат мікрохвильовки. Дванадцять нуль дві. Схоже Брендон нікуди не летить. – Усе, чого я хочу, це прийняти нормальний душ, знайти свої речі, поїсти й виспатися.