Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 17

Анна стояла перед дверима особняка Алекса. Її руки тремтіли, але вона змусила себе натиснути на ручку і увійти. Всередині було тихо, лише слабке світло ламп відкидало довгі тіні на мармурову підлогу.

Вона пройшла вперед, і раптом сильна рука схопила її за зап’ястя.

— Ти змусила мене чекати, Анно, — голос Алекса був низьким, а в його очах блищала небезпечна іскра.

Вона спробувала вирватися, але він не відпустив.

— Я не твоя власність, Алекс, — різко сказала вона, намагаючись зберігати спокій, хоча серце шалено билося.

Він нахилився ближче, так, що їхні обличчя розділяли лише сантиметри.

— А ти впевнена в цьому? — його голос звучав так, ніби він сам не був певний відповіді

Анна мовчала. Вона не знала, як відповідати. Відчувала, що потрапила в пастку, з якої не зможе вибратися.

Алекс відпустив її різко, наче сам боровся зі своїми емоціями. Відвернувся, провів рукою по волоссю

— Мирон щось тобі казав?

Анна здригнулася від згадки про його брата.

— Так. І він мав рацію

Алекс повернувся до неї, його погляд знову став колючим.

— Про що?

— Про те, що ти не вмієш відмовляти собі в тому, що хочеш, — вона зустріла його погляд, не відступаючи.

Між ними зависла напружена тиша. Алекс повільно підійшов ближче, змушуючи її відступити до стіни.

— І що ти збираєшся з цим робити, Анно?

Вона зробила глибокий вдих, зібрала всю свою волю в кулак.

— Грати за своїми правилами, — прошепотіла вона.

Його губи смикнулися в ледь помітній усмішці.

— Подивимось, як довго ти зможеш це робити

Анна відчувала, що тільки-но переступила межу, з якої вже не буде повернення. Але чи готова вона до цього?

Анна не відводила погляду, хоча її серце билося так сильно, що вона боялася — Алекс почує. Його присутність була гнітючою, але в той же час захоплювала.

— Думаєш, що зможеш контролювати мене? — Алекс нахилився ближче, його голос був небезпечно тихим.

— Я не хочу контролювати, — її голос тремтів, але вона не зупинилася. — Я хочу бути рівною, а не маріонеткою.

Алекс провів пальцями по її щоці, змушуючи її здригнутися.

— Ти не розумієш, у що втягуєшся, Анно.

— А ти не розумієш, що я вже тут.

Він стиснув щелепи, ніби її відповідь зачепила щось усередині нього. На мить здалося, що він відступить, дасть їй шанс залишитися в безпеці. Але цього не сталося.

— Гаразд, ти хочеш грати за своїми правилами? — у його голосі з’явився виклик. — Тоді доведи, що ти не боїшся.

Анна зітхнула, збираючи сили.

— Я не боюся тебе, Алекс.

Він усміхнувся.

— Це ще не означає, що ти не повинна боятися.

Його пальці торкнулися її шиї, залишаючи після себе слід гарячого дотику. Анна відчула, як у неї перехопило подих.

— Доведи це, — його голос знову став низьким.

— Як?

— Вечірка. Сьогодні ввечері. Будь готова. І не смій ховатися від мене.

Анна кивнула, хоча всередині все стискалося.

— Добре.

Вона розвернулася, щоб піти, але Алекс схопив її за зап’ястя.

— І Анно…

Вона повернулася, їхні погляди знову зустрілися.

— Чорна сукня з червоними вставками. Вона тобі пасує.

Його голос був ніжним, але водночас владним.

Анна мовчки кивнула і швидко вийшла, намагаючись приховати тремтіння рук.

Алекс залишився стояти на місці, дивлячись їй услід.

— Гра тільки починається… — прошепотів він сам до себе.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍