Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Я заворожено дивилася на прозорі зеленуваті хвилі, що скочувалися одна за одною на берег, вдихала свіже морське повітря і чи не вперше в житті відчула те, що люди називають свободою. Вона співала звабливих пісень незнайомою мовою зовсім поруч, але віднайти її було так само неможливо, як спіймати вітер. Його пориви розтріпали моє волосся, звільнивши кілька пасм від шпильок, але я навіть не звернула на це уваги, настільки мене вразив краєвид обрію, де в сяючому блакитному серпанку море невловимо переходило в небо. О, як мені хотілося дізнатися, що ховається в цьому сяйві...

Пан Ремо, звісно ж, не вперше бачив море, але не відривав погляду від мене вочевидь не тому, що йому набрид звичний краєвид.

Утім, повернулися ми точно до обіду - ось вона, перевага зрілого віку! Пунктуальність зберігається майже за будь-яких обставин.

Як не дивно, мій зовнішній вигляд після походу до храму виявився навіть непристойнішим, ніж після зустрічі з зграєю Віко. Розпалене обличчя, розвихрене волосся, і радість, яку неможливо було приховати за спокійним виразом обличчя, - все видавало мене з головою. Пан Еттані змовчав лише через підлесливу повагу, яку він відчував до Ремо Альмасіо, але погляди, які він на мене кидав, не обіцяли нічого хорошого.

Залишок того дня пролетів непомітно, я все ще бачила море і чула його шум, відгородившись від решти світу. Розум мій був оглушений, я не могла розібратися, закохалася я в пана Альмасіо чи в саме життя, яке раптом повернулося до мене тим боком, що раніше мені було невідоме. Тому слова Арни, яка принесла мені гарячу воду для купання, остаточно мене заплутали.

- Пані Годе, - промовила Арна, ледь не впавши мені в ноги. - Вибачте мою зухвалість, але я не можу змовчати після того добра, яке бачила від вас!

- У чому справа, Арно? - мене охопило недобре передчуття. Все ж служниця за ці дні впізнала мене ближче, ніж інші в будинку, і могла помітити якусь мою помилку. Хоч за мною і не водилося серйозних гріхів, я постійно відчувала неясне почуття провини; можливо, то був наслідок занадто частих відвідин храму.

- Пані Годе, ніколи б за інших обставин мій язик не повернувся обговорювати шляхетне панство, у мене на те й розуму не вистачить, - навіть кінчики вух у Арни стали малиновими. - Не гнівайтеся, але вже всі слуги в будинку помітили, як ви ставитеся до пана Альмасіо. Ми люди прості, і знаємо, що нам належить працювати, а не помічати, хто з панів до кого має схильність, але інколи й захочеш, а повз очі не пропустиш. Ви не подумайте, що ми про вас язики чешемо! - сполошилася вона, помітивши на моєму обличчі ознаки збентеження. - Якби не сьогоднішній випадок із паном Альмасіо, то я б нізащо не посміла з вами про це заговорити!

- Ти маєш на увазі те, що він супроводжував мене до храму? - уточнила я.

- Так, пані. Самі посудіть, наважився б хто на таке без жодної таємної думки? Ви й самі, я бачу, зрозуміли, що пан Ремо не просто так зголосився з вами гуляти містом. Небувалий для нього вчинок, тож не судіть суворо нас, бідних слуг, за те, що ми одразу ж упевнилися - пан Альмасіо вас уподобав!

Суміш сорому і задоволення охопила мене при цих словах. Отже, мені не примарилося!.. Але Арна говорила все це з таким засмученим виглядом, що тривога одразу заглушила приємні відчуття в моїй душі.

- Арно, але що поганого в цьому?.. - запитала я, поборовши ніяковість. - Ти хочеш сказати, що пан Еттані гніватиметься через поведінку пана Ремо? Але ж...

- Та ні, пані Годе! - вигукнула Арна, вигляд якої став винуватим, але рішучим донезмоги. - Я хочу сказати, що вам не слід довіряти панові Альмасіо!

Я сторопіла. Така сміливість у висловлюваннях для служниці була незвичайною… Та що там! Неприпустимою!  Будь-яка знатна іллірійка вже прогнала б зухвалу дівчину геть, та наказала б ще й відшмагати. На щастя Арни, я не вміла поводитися належним чином зі слугами і тому вислухала її до кінця.

- ...Про пана Ремо Альмасіо ніхто з вельможних вам не скаже нічого поганого, пані Годе. Та й серед слуг про нього пліток ходить не так вже й багато, але зовсім не тому, що приводів він не дає. Багато хто знає, що це страшна людина, але мовчить. Чи чули ви, що він був тричі одружений? І лише перша дружина була з ним у шлюбі понад п'ять років, народивши двох синів. Дві наступні дружини після весілля не прожили й року! Щодо однієї було сказано, що вона померла після викидня, друга ж нібито впала з коня під час прогулянки. Але нехай покарає мене господь, якщо я збрешу, коли скажу, що справа була нечиста! Хоч минуло більше п'яти років відтоді, як пан Ремо овдовів востаннє, ніхто в Іллірії не сміє вголос згадувати про нещасний випадок. Пані Годе, скажу вам прямо - бійтеся, якщо пан Ремо до вас посватається! Нехай змилується над вами бог, мила пані, вам не прожити довго в шлюбі з ним!..

Арна, поза всяким сумнівом, говорила щиро. Але серце моє відмовлялося вірити її словам. До мене пан Ремо незмінно виявляв прихильність, невже слова служниці зможуть посіяти в моїй душі сумнів у чесності намірів такої поважної людини?..

На жаль, я знала життя досить добре, щоб прислухатися до порад Арни всупереч власним сподіванням. Хіба ж до мене не доходили чутки, як за стінами багатих будинків жінки стають жертвами своїх чоловіків, і суспільство заплющує на це очі, адже після весілля дружина стає власністю свого чоловіка, як до весілля вона була власністю батька, брата або дядечка... У розповіді Арни не було нічого неймовірного, і якщо я не могла в неї до кінця повірити, то лише через те, що в моїх очах до цього моменту пан Ремо був уособленням співчуття і доброти.