Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Занедбана фабрика стояла, мов привид минулого. Іржаві балки, вибиті шибки, тиша, яку можна було різати ножем. Ми підійшли обережно, освітлюючи дорогу ліхтариком.
— Тут було моє дитинство, — прошепотіла Софія. — Тато часто привозив мене сюди після змін. Ми годували котів, запускали літачки з паперу…
— І сьогодні він лишив тут щось, — сказав я. — Слід.
Ми зайшли всередину.
На підлозі, прямо посеред головного цеху, лежала металева коробка.
Стара, але надійно замкнена. Біля неї — аркуш із написом:
> «Софіє. Якщо ти читаєш це — значить, зробила вибір. Усередині — документи, фото, імена. Те, що може зламати їхню систему. Але будь обережна. Вони вже знають про твій крок».
Я присів, почав знімати замок. Та в ту ж мить…
клац!
— Що це було?! — Софія стиснула мою руку.
Я глянув угору — камера спостереження.
— Нас зняли.
Усе стало зрозуміло: хтось стежив. Хтось чекав саме цього моменту.
— Виходимо! — вигукнув я, хапаючи коробку.
Та щойно ми наблизилися до дверей — вони закрилися з гуркотом.
— Замкнули, — прошепотала вона. — Ми в пастці…
І тоді в темряві пролунав голос. З гучномовця.
— Софіє.
Твій батько колись обрав тишу. Ти — обрала голос.
Але голос — небезпечний.
— Що вам потрібно?! — закричала вона. — Чому ви боїтесь правди?
— Бо правда може спалити все. І ти станеш попелом першою.
Я схопив металеву трубу й почав бити по дверях.
Вони не піддавались. Але раптом, із другого боку — вибух, і двері розлітаються!
У пилу й іскрах з’явився силует.
Це був він.
— Тату?.. — прошепотіла Софія.
> — Ходімо. Поясню дорогою. Ми не маємо часу.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Я — донька ворога", Love», після закриття браузера.
