Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

виявляється найстрашнішим і найжорстокішим…

— Ще й як можуть, — посміхнувся Кестірон, — бій виграє той, хто припаде до вподоби нареченій. Не дарма ми володіємо магією. Дракониця просто поділиться з обранцем силою, а проти двох не вистоїть ніхто, будь він тричі могутнім воїном. Тільки молоденькі дракониці першого чоловіка вибирають, покладаючись на долю. Старші роблять свій вибір заздалегідь.

— Тоді інша справа, — кивнула Риль. Хоча уявити під одним дахом двох або трьох чоловіків — просто нереально. Ні, для цього потрібно бути драконом.

— Все, досить запитань, — обірвав розмову Ластіран, — завтра ранній підйом, і до вечора вже будемо вдома.

Третю годину вони летіли над морем. До драконівських земель залишалося небагато. Раптово потужний порив вітру пронісся над дівчиною, ледь не скинувши зі спини дракона. Спасибі мотузкам — втрималася. У ту ж мить Ластіран різко завалився на бік, змінюючи напрямок польоту. Його маневр повторили два крилатих силуети. Брати явно намагалися їх захистити, питання — від чого? Як Риль не крутила головою, навколо було абсолютно порожнє небо. Довелося перейти на істинний зір, застосувавши ту невелику силу, що в неї була. Перейшла і мало не закричала від переляку. Прямо на неї мчала темна, трохи розмита пляма, що обрисами нагадувала дракона. Ні, помилки бути не може — ось хвіст, витягнута шия, пазуристі лапи. На них напали свої ж. Хоча які вони свої, якщо вбити намагаються!

Плям було три. Троє на трьох — непогано. Ось тільки Ластіран з людиною на спині не міг вести повноцінний бій. І зараз він просто маневрував, намагаючись не дати сісти чужинцю на хвіст. Нападники непогано замаскувалися. Зараз вони змазаними тінями носилися навколо драконів, намагаючись дістатися до командира. Риль залишалося лише крутити головою на всі боки та міцніше триматися за мотузку. На жаль, більше допомогти вона нічим не може. Хоча…

— Зліва, — крикнула вона якомога голосніше.

Дівчина розпласталася на спині, намагаючись злитися зі шкурою, щоб зменшити опір повітря. Дракон різко метнувся вправо, пірнув униз і тут же кинувся вгору. А бідна Риль навіть не могла прикрити очі, щоб не бачити стрибучий горизонт, хмари і поверхню моря, що різко наближалася. Не час для слабкості. Нехай вона всього лише людина, але ворогів вона бачить не гірше драконів.

Порив вітру полоснув волоссям по очах, розсміявся в обличчя: «Я — найсильніша!» Ластіран пірнув вниз, йдучи з лінії атаки. Риль вчепилася в кістяні нарости, кривлячись від мотузки, що врізалася в тіло. Поруч кружляли зі своїми противниками в танку смерті Фестігран з Кестіроном. Їх все більше пов'язували боєм, щоб вони не заважали дістатися до людського дівчати.

Раптово небо і море різко помінялися місцями.

— Ззаду! — заволала Риль, озирнувшись назад. Дракон, прокрутившись, метнувся вгору, потім вниз. Але супротивник невблаганною тінню висів у нього на хвості, не втрачаючи контакту з метою. Різким ривком він скоротив розрив, і виник зліва від Ластірана. Той судорожно смикнув хвостом, завалюючись набік, підняв вгору крило, прикриваючи від удару свою кровну сестру. Спалахнула вогненним розчерком блискавка, лягаючи на крило дракона. Запахло смаленим м'ясом. Крило безсило повисло. Краї рани бахромою затріпотіли на вітрі. Ластіран щосили намагався утримати рівновагу і не впасти в штопор.

І все ж Риль з жахом усвідомила, що ще трошки — і Ластіран впаде! Впаде, розпорюючи поверхню води своїм величезним і сильним тілом. Зметнуться тисячі бризок, і зімкнеться холодна вода, приймаючи в свої обійми двох.

Але чорний силует виринув зліва, підставляючи крило братові. Другий брат знизу підтримав пораненого. Після невдалої атаки вороги зникли, не ставши добивати дракона, бо не він був їхньою метою.

Глава 8

Підвівшись, Риль з надією вдивлялася в обрій. Попереду хвилі люто атакували маленький скелястий острівець. До нього і кинулися дракони, намагаючись донести пораненого брата. Той важко дихав. Під ногами у дівчини важко здіймалися боки, з пащі виривалося сипле дихання.

— Давай, залишилося трохи! Ти зможеш, ти ж у мене найсильніший!..

Сльози текли по її щоках, губи шепотіли підбадьорливі слова, руки гладили жорстку луску.

Незважаючи на підтримку братів, Ластіран важко впав на каміння, з десяток метрів проїхавши на животі. Риль не стала чекати допомоги, насилу розв'язала затягнуті вузли і зісковзнула вниз.

Фестігран в цей час скидав на землю багаж. Брати працювали мовчки, не дивлячись на дівчину. Риль спробувала було набитися в помічники, але коли Кестірон мало не впав, спіткнувшись об дівчину, що стояла позаду, пішла на інший кінець острова.

Тут було холодно, сумно і самотньо. На очі наверталися непрохані сльози. Страх від пережитої сутички змішався зі страхом за дракона. А якщо він помре? У відповідь на це питання всередині щось дуже боліло. Нерозумно, дуже нерозумно. Життя майже домашньої, принаймні подумки, тварини раптом стало чомусь цінним…

Риль зіщулилася. Сидіти на холодному камені було незручно і холодно. Вона посунулась подалі від краю, щоб до неї не долітали солоні бризки хвиль, що люто штурмували чорні скелі острова. Треба було сходити за теплою ковдрою, але бачити драконів не хотілося. Краще на самоті замерзати, ніж відчувати власну безпорадність під холодними пихатими поглядами.

— Твоя їжа, людино.

Згорток з чимось їстівним гепнувся на камінь перед дівчиною. Вона підняла очі і зупинила погляд на спині Фестіграна. Той уже повернувся, щоб піти. Риль не витримала:

— Що з Ластіраном?

Здавалося, питання повисне в повітрі без відповіді. Однак дракон все ж зволив повернутися. Від злого погляду Риль стало не по собі.

— Цікавишся? Даремно. Твоє цікавість йому не допоможе. Але якщо тебе хвилює подальша доля, не турбуйся — ми виконаємо волю Ради і доставимо тебе в Фальцкозор.

— Воля вашої Ради мене цікавить в останню чергу, — Риль схопилася з місця. Її голос задзвенів від люті, обличчя почервоніло, а руки стиснулися в кулаки, — так, я людина. Всього лише людина. Але чому мене не може хвилювати доля Ластірана? Чому просто не відповісти на питання, чи все з ним в порядку?

— В порядку? — прошипів дракон, нависаючи над дівчиною. В його очах спалахнуло гнівне полум'я. — Ти, через тебе він мало не загинув! І ти ще маєш нахабство цікавитися його самопочуттям!

Усередині Риль все кипіло від обурення. Чудово! Вона тепер винна в усьому. У тому, що на них напали, в тому, що мало не загинула під ударом блискавки, випущеної невідомим драконом, в тому, що Ластіран вирішив закрити її від удару, спасибі йому за це.

Ось тільки сперечатися можна було з байдужим до всього морем та ще з вітром, що активно приводив її волосся