Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 1"

214
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 191
Перейти на сторінку:
— Львів, 1923. — Т. 1. — С. 6–7.

709

Щеголев С. Н. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма. — Киев, 1912; Дорошенко В. Українство в Росії. — Відень, 1917; Лотоцький О. Сторінки минулого: В 4 т. — Варшава, 1932–1939.

710

Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). — Львів, 1931.

711

Lozynsky М. Die russische Propaganda und ihre polnischen Gönner in Galizien. — Berlin, 1914.

712

Витанович І. Історія українського кооперативного руху. — Нью-Йорк, 1964.

713

Киевлянин. — 1911. — N 318. — 17 ноября. Цит. за: Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). — С. 248–252.

714

Соловей Д. Розгром Полтави. — Вінніпег, 1974. — С. 44–51.

715

Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). — С. 383.

716

Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). — С. 389.

717

Elwood R. C. Russian Social Democracy in the Underground: A Study of the RSDRI in the Ukraine, 1907–1914. — Assen, The Netherlands, 1974.

Коментарі

1

“словами Драгоманова, “одним бездушним трупом менше, однією живою великою породою людською більше” — див.: Драгоманов М. Переднє слово до “Громади” // Вибрані твори. — Т 1. (єдиний, що з’явився). — Прага, 1937. — С. 139.

2

Петро Лисяк-Рудницький (1951 р. н.) — син Івана Лисяка-Рудницького, професор англійської філології і директор Інституту психологічних досліджень мистецтва при Флорідському університеті. Закінчив Колумбійський (1973) і Кембріджський (1975) університет; захистив дисертацію в Єйльському університеті (1979). Автор книжок “Freud and Oedipus” (1987), “The Psychoanalytic Vocation: Rank, Winnicott and Legacy of Freud” (1991) та інших досліджень у галузі літератури й психоаналізу.

3

Омелян Пріцак (1919 р. н.) — історик і сходознавець, близький приятель Івана Лисяка-Рудницького. Народився у містечку Луці (тепер — Озірне) біля м. Самбора. Навчався в гімназії у Тернополі, після її закінчення (1936) — у Львівському університеті, де й познайомився з Іваном Лисяком-Рудницьким. Після приходу радянської влади декілька місяців виконував обов’язки секретаря львівського філіалу Інституту історії АН УРСР. У квітні-жовтні 1940 р. навчався в Києві в аспірантурі у відомого вченого-сходознавця Агатангела Кримського. Мобілізований у радянську армію, а після початку радянсько-німецької війни заарештований НКВД. Врятувався завдяки втручанню слідчого, який у минулому теж був учнем Кримського. Навчався в Берлінському (1943–1945) та Геттінгенському (1946–1948) університетах. У Берліні був обраний головою української студентської громади “Мазепинка”, членом якої був і Іван Лисяк-Рудницький (див.: Лисяк-Рудницький І. Про один сміливий почин // Бюлетень Централі Націоналістичної Організації Українських Сту-дентів у Великонімеччині (НОУС) (циклостильне видання). — Ч. 1. — Травень 1943. — С. 11–13). 1948 р. захистив докторську дисертацію “Караханідські студії” у Геттінгенському університеті, 1951 р. габілітувався на доцента історії Євразії та алтайської філології в тому ж університеті. У 1952 р. переїхав до Гамбурга, де 1957 р. одержав звання професора. Від 1960 р. — у США, від 1965 р. — професор Гарвардського університету. Ініціатор створення при цьому університеті українського наукового центру, а після заснування Українського наукового інституту Гарвардського університету від 1973 до 1989 р. був його директором та водночас очолював створену при ньому кафедру історії України ім. Михайла Грушевського. 1990 р. обраний закордонним членом АН України, від 1991 р. очолює Інститут сходознавства ім. Агатангела Кримського в Києві. Автор бл. 800 праць, зокрема капітальної монографії “The Origin of Rus’”(1981). Іван Лисяк-Рудницький від часів своєї юності аж до самої смерті підтримував з ним активні наукові та особисті контакти. В архіві Івана Лисяка-Рудницького зберігається його обширне листування з Омеляном Пріцаком.

4

Текст доповіді, прочитаної на конференції для вшанування пам’яті Івана Лисяка-Рудницького, що відбулася в Нью-Йорку в залі Української Вільної Академії Наук і Мистецтв у США 27 квітня 1985 р. Первісна публікація тексту: Сучасність. — 1986. — N 3. — С. 65–73. Передруковано в перекладі англійською мовою у кн.: Rudnytsky I. L. Essays in Modern Ukrainian History — Edmonton, 1987 — P. XV–XXII. Друкується на основі первісної публікації з невеликими змінами, внесеними за згодою автора.

5

Павло Лисяк — про свого батька Іван Лисяк-Рудницький підготував для “Енциклопедії українознавства” статтю, текст якої наводимо повністю: “Лисяк Павло (1887–1948), адвокат, громадсько-політичний діяч і публіцист, посол від УНДО до польського сойму (1938–1939), редактор газети “Український прапор” (1919–1921) у Відні, журналу “Natio” (1926) у Варшаві, співробітник “Діла”, “Нового Часу”, “Краківських Вістей”; зокрема статті на економічні теми і про совітську політику щодо України, брошури “Наша національна політика і останній Народний З’їзд” (1938); на еміграції був головою Крайового Представництва Української Еміграції в брітанській зоні Німеччини.” (Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж — Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1288).

6

Мілена Рудницька (1892–1976) — відома західноукраїнська суспільно-політична діячка, мати Івана Лисяка-Рудницького. Народилася в м. Зборові в Галичині. Закінчила Львівську класичну гімназію у Львові (1910 р.), філософський факультет Львівського та Віденського університетів (1910–1917 рр.). Доктор філософії (тема дисертації — “Математичні основи естетики Ренесансу”). 1923 р. одержала другий диплом з педагогіки та дидактики як головних дисциплін. Вчителька гімназії й учительської семінарії у Львові, професор Високого педагогічного інституту у Львові. В 1928–1935 рр. депутат до польського сейму від Українського національно-демократичного об’єднання, у 1928–1934 рр. — делегат від західних українців до Ліги націй у Женеві. Найбільшого розголосу з часів перебування в Лізі націй набрала її оборона прав українців під час пацифікації 1930 р. та голоду 1932–1933 рр. Від 1919 р. брала активну участь у жіночому русі, від 1928 аж до 1939 р. — голова Союзу українок у Львові, від 1934 р. — голова Світового союзу українок. Редактор журналу “Жінка” (1935–1939 рр.), у якому вперше під псевдонімом І. Брусна друкувався Іван Лисяк-Рудницький. Після окупації Галичини радянськими військами разом із сином нелегально перебралася на Захід. Під час війни перебувала у Кракові, пізніше у Берліні і Празі. Після війни заснувала Український допомоговий комітет, була його директором до квітня 1950 р. У 1948–1950 рр. — представник Української

1 ... 180 181 182 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Iсторичнi есе. Том 1"