Читати книгу - "Чотири сезони"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та в якомусь розумінні саме ці якості (попри те, що похвалятися тут нема чим) забезпечили моїм романам такий успіх. Більшість із них — це просте чтиво для простих людей, літературні відповідники «біґ-маку» й великої картоплі з «Макдональдсу». Я здатен розпізнати елегантну прозу й належним чином її сприймати, проте самому таке писати мені важко чи навіть нереально (поки я переживав становлення як письменник, моїми ідолами були м’язисті романісти, чий прозовий стиль можна було охарактеризувати в діапазоні від жахливого до неіснуючого: такі хлопи, як Теодор Драйзер і Френк Норис). А якщо від ремесла романіста відняти елегантність, то в підсумку виявиться, що стояти він може лише на одній міцній нозі, і та нога — вагомість. Унаслідок цього я завжди старався, як міг, забезпечити вагомість. Іншими словами: не можеш бігати, як чистокровний скакун, то покажи, на що спроможний твій розум. (Голос із балкона: «Який розум, Кінг?» Ха-ха, дуже смішно, хлопче, усе, ти можеш іти).
А в результаті всього цього я з цими повістями, які ви щойно прочитали, опинився в загадковому становищі. Зі своїми романами я вже дійшов до тієї стадії, коли люди кажуть, що Кінг міг би й свій список білизни для пральні опублікувати та продати, якби схотів (а деякі критики стверджують, що саме цим я останні вісім років і займався). Але ці історії я опублікувати не міг, бо вони були задовгі, щоб бути короткими, і закороткими, щоб бути по-справжньому довгими. Якщо ви розумієте, про що я.
— Сі, сеньйоре, я розуміти! Роззувайте свій взуття! Пийте дешевий ром! Скоро вийти шумовий оркестр «Медікор Революсьйон» і заграти поганий каліпсо[181]! Ви дюже-дюже подобаєцця! Ви мати час, сеньйоре! Ви мати час, бо я думати, ваша хісторія бути…
…тут ще довгий час, ага, ага, супер, іди собі деінде, скинь якусь маріонеткову імперіалістичну демократію.
Тож зрештою я вирішив довідатися, чи схочуть «Viking» (мій видавець творів у палітурках) та «New American Library» (видавець книжок у м’яких обкладинках) зробити книжку, у якій будуть історії про втечу з тюрми, про старого сича та юного хлопця, що влипли у бридкі взаємини й паразитують один на одному, про квартет сільських хлопчаків, які вирушили у мандрівку заради відкриття, та чудернацький жахастик про молоду жінку, рішуче налаштовану всупереч усьому народити своє дитя (а може, то історія про клуб, який насправді зовсім не клуб). Видавці дали добро. І саме так я спромігся витягти ці чотири довгі оповідки з бананової республіки повістей.
Сподіваюся, вони вам дюже-дюже подобаєцця, мучачос і мучачас.
О, і ще одне про стереотипи, та й прощатимуся.
Десь так із рік тому говорив зі своїм редактором (не Біллом Томпсоном, це вже мій новий редактор, чудовий хлопчина, Алан Вільямс його звуть — розумний, тямущий, здібний, але його вічно викликають присяжним кудись у глибокі кишки Нью-Джерсі).
— «Куджо» класний, — каже Алан (редакторську працю над тим романом, історією про кудлатого песика, щойно було завершено). — Ти вже думав над тим, що робитимеш далі?
І знову дежа-вю. У мене вже була ця розмова.
— Ну, так, — кажу я. — Трохи думав…
— Розкажи.
— А як би ти поставився до книжки з чотирьох повістей? Більша частина, якщо не всі вони, — це просто звичайні історії. Що ти про таке скажеш?
— Повісті, — повторює Алан. Він досі чемний хлопець, але якісь нотки у його голосі підказують, що день йому вже немилий; його голос свідчить, що, за його відчуттями, він щойно виграв два квитки в якусь сумнівну маленьку бананову республіку на літаку «Революційних авіаліній». — Тобто довгі оповідання.
— Саме так, — кажу я. — А назвемо книжку «Чотири сезони», просто щоб люди знали, що там не про вампірів і не про готелі з привидами абощо.
— А наступна буде про вампірів? — з надією запитує Алан.
— Ні, навряд. То що скажеш, Алане?
— А може, про готель із привидами?
— Ні, я вже про нього писав. «Чотири сезони», Алане. Так гарно звучить, правда ж?
— Чудово звучить, Стіве, — відповідає Алан. І зітхає. Так зітхають чемні хлопці, які щойно зайняли місця в третьому класі на найновішому літаку «Революційних авіаліній» («Локхід трайстарі») й уздріли першого таргана, що діловито перебіг спинкою сидіння спереду.
— Я сподівався, що тобі сподобається, — кажу я.
— А не можна, — каже Алан, — вставити туди ще й страшне оповідання? Одне-єдине? Якийсь, може… п’ятий сезон?
Я злегка всміхаюся (зовсім трішки), бо згадую Сандру Стенсфілд і доктора Маккерона з їхнім методом дихання.
— Можу щось напартолити.
— Чудово. А щодо нового роману…
— Машина, у яку вселився дух. Як тобі ідея?
— Шикарно! — кричить Алан. Маю відчуття, що на редакторську нараду (чи на засідання суду присяжних в Іст-Раґвеї) він піде щасливою людиною. Я теж щасливий, я обожнюю свою одержиму машинку й думаю, що вона багатьох людей змусить боятися переходити вулиці зі жвавим рухом, коли впаде темрява.
Але ці чотири повістини я теж полюбив, і якась частка моєї душі назавжди залишиться в них. Маю надію, що й тобі, мій Читачу, вони сподобалися — що, як і будь-яка хороша історія, допомогли тобі бодай ненадовго забути про всю ту реальність, яка каменюкою лежить на душі, і перенесли в ті місця, де ти ніколи не бував. Це найбільш приязний до людини різновид магії з усіх, які я знаю.
О’кей. Я побіг. А поки не здибаємося знову, зберігай спокій, читай хороші книжки, будь корисним і нікому не дозволяй себе опускати.
З любов’ю та найкращими побажаннями,
4 січня 1982 року Стівен Кінг
Бангор, штат Мен
1
Двомісний спортивний автомобіль. (Тут і далі прим. пер.)
2
ФДР — Франклін Делано Рузвельт. «Алфавітний суп» — жартівлива назва низки урядових агенцій (назви яких скорочувалися до абревіатур), запроваджених президентом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири сезони», після закриття браузера.