Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Невдовзі пролунали ще два вибухи — цього разу поблизу порохового складу. У обладунках, озброєна мечем, Катана кинулася на крики, що долинали від головних воріт. Ситуація виявилася ще гіршою, ніж вона уявляла.

У захисній стіні вже утворилася величезна діра. Якщо так піде далі — роенцям ніщо не завадить увірватися в місто й влаштувати різанину.

Озирнувшись, Катана зрозуміла, у кого ціляться воїни біля воріт. На валгангу стояла фігура в обладунках. Навіть крізь шум бою вона впізнала знайомий, неприємний сміх. Витягнувши катану із піхов, жінка побігла кам’яними сходами нагору.

Майданчик перед брамою був усіяний тілами полеглих захисників. Було очевидно, що це справа рук Леліли — тільки вона могла пройти крізь такий захист.

Принцеса Роену була одягнена в прості на вигляд шкіряні обладунки, які, проте, добре її захищали. До неї було не так легко підступитися.

— Леліло! Ти пожалкуєш про це! — вигукнула Катана, обминаючи труп на сходах.

— Пожалкую? — перепитала та з іронією. — Я легко впоралася з вашими вояками на стінах! А ваш купол — це просто сміховисько! 

— Ти вбила магів, які його тримали? — Катана запитала майже риторично, бо вже знала відповідь. — Вам тут не місце! Це не ваша земля! Залиште місто і моїх друзів у спокої! Більше я тебе не помилую!

— Ти про той випадок п’ятирічної давнини? Цього разу все буде інакше, Вольфрам. Я стала сильнішою, а ти — вже не Морська вовчиця. Та й на своїх друзів не сподівайся: вони мертві.

— Ти брешеш! — закричала Катана, стримуючи бажання кинутися вперед.

— Я була в Резенфорді. Флурмстей сам кинувся на мене — я власноруч пронизала його мечем. Двох інших пристрелили мої воїни. — Леліла зловтішно спостерігала, як обличчя Катани блідне. — Здавайся! Навіть з Мерліном вам місто не втримати. Здавай й отримаєш легку смерть.

На той момент Катана вже піднялася на валганг. Навіс над ним було зруйновано ще під час одного з вибухів. Очі палали гнівом, рука стискала руків’я меча. Леліла намагалася вивести її з рівноваги, змусити діяти необачно — але Канна розкусила наміри принцеси.

Зціпивши зуби, Катана подумки вилаялася. Якщо швидко не відновити купол — стіна впаде під натиском.

— Забирай своє кляте військо, Леліло! — змахнувши мечем, зробила крок уперед Катана.

Та й не подумала відступити — з легкістю заблокувала удар.

Щоб створити новий захисний купол для міста, потрібно багато сили — і Канна це знала. Іншого виходу вона не мала. Вона вирішила скористатися «Силою Роду» — потужне захисне заклинання, що базувалося на магії предків. І чим могутнішими в роді були чарівники, тим краще і довше виходив захист. Але це заклинання сильно послаблювало мага.

Парируючи удари Леліли, Катана водночас чаклувала. Заклинання було складним: його плетіння вимагало зосередженості та пам’яті. Жінка вже у першу хвилину відчула, як слабшає. 

На це у неї пішло довгих п’ять хвилин, і то вона розуміла, що деякі гілки роду зникли, надто мало було про них інформації. Коли Катана закінчила над містом з'явився великий захисний купол. Там, де була вона, не вдалося поставити захист. 

Катана відчувала поруч чиюсь присутність. Хтось могутній Лелілі зараз допомагав. Замахнувшись мечем, Катана хотіла підсікти ноги принцесі, але та відскочила убік, і ледь не рубанула по її відкритій руці.

Ще одна спроба удару — і знову промах. Чарівниця вилаялась. Блокуючи удар Леліли, вона не встигла відповісти. І вже в наступну мить була повалена на кам’яну підлогу валгангу.

Леліла переможно засміялася:

 — Боïшся, Вольфрам? Ось і прийшов твій кінець!

Катана спробувала підвестися, але якась невидима сила наче прибила її до кам'яної підлоги. Вона сіпнулася, намагаючись не випустити з руки меч. Захисний купол продовжував висмоктувати з неї енергію, і навряд чи перемогти Лелілу вдасться легко.

 Але зараз Катану хвилювало навіть те, що її голова майже звисала з краю стіни, і що Леліла збиралася проткнути її мечем. На валгангу ще хтось був.

Жодна зброя роенців не могла так далеко закинути снаряди. Це справа рук того, чию присутність вона відчувала. Саме від нього треба було захищати місто.

Катана зібрала рештки сил, підняла руку й намагалася вибити з рук принцеси меч:

 — Вальдоббіадене!

Заклинання не спрацювало так, як хотілося, але все ж дало їй достатньо часу, щоб встигнути поставити блок катаною.