Читати книгу - "Ім’я вітру"

міг би заколисати мене співом, і все було б ідеально.

— Я сьогодні вранці зустрів на дорозі мідника, і він спробував продати мені пляшку фруктового вина, — сказав я. — Треба було пристати на його пропозицію.

— Обожнюю фруктове вино, — промовила вона. — Воно було полуничне?

— Здається, так, — зізнався я.

— Бачиш, що буває, коли не слухають мідника на дорозі, — насварилася вона з сонними очима. — Такий розумник, як ти, чув достатньо історій, щоб про це знати… — Вона раптом сіла й показала кудись за моє плече. — Поглянь!

Я повернувся.

— Чого мені шукати? — запитав я. Небо й досі було затягнуте хмарами, тож сільська місцевість довкола була просто морем чорноти.

— Просто дивись далі. Може, це… Ось!

Я це побачив. Десь на віддалі зблиснуло синє світло. Я здійнявся на ноги й став перед вогнем, щоб він не світив мені в очі. Денна стала біля мене, і ми почекали якусь мить, затамувавши подих. Синє світло спалахнуло знову, тепер уже сильніше.

— Як ти думаєш, що то таке? — запитав я.

— Я цілком упевнена, що всі залізні копальні десь на заході, — замислилася Денна. — Вони тут точно ні до чого.

Ще один спалах. Він, здавалося, виник на кручах, а отже, якщо це було полум’я, то воно було великим. Принаймні в кілька разів більшим за наше багаття.

— Ти казала, що твій покровитель подає тобі певні сигнали, — проказав я. — Не хочу бути надміру цікавим, але чи…

— Ні. Синій вогонь там ні до чого, — сказала вона й притишено засміялася, побачивши, як я розгубився. — Це було б надто зловісно навіть для нього.

Ми поспостерігали ще трохи, але цього більше не сталося. Я взяв гілку завтовшки приблизно з мій великий палець, розламав її надвоє, а тоді вбив обидві половинки каменем у землю, як кілки для намету. Денна запитливо підняла брову.

— Вони показують у той бік, де ми побачили світло, — пояснив я. — У цій темряві мені не видно жодних орієнтирів, але вранці ми завдяки цьому побачимо, з якого боку воно було.

Ми повернулися туди, де сиділи, і я підкинув хмизу в багаття, так, що в повітря злетіли яскраві іскри.

— Комусь із нас, мабуть, доведеться пильнувати вогонь, — сказав я. — На той випадок, якщо хтось прийде.

— Я зазвичай усе одно не сплю до ранку, — промовила Денна. — Тож із цим проблем не має бути.

— У тебе порушення сну?

— У мене сни, — відповіла вона таким тоном, що було очевидно: більш нічого вона на цю тему не скаже.

Я здер бурошип, який причепився до краю мого плаща, і кинув його в багаття.

— Здається, у мене є версія стосовно того, що сталося на фермі Мотенів.

Вона пожвавішала.

— Ану розказуй.

— Питання от у чому: навіщо чандріянам було нападати саме там і саме в той час?

— Звісно, річ у весіллі.

— Але чому саме на це весілля? Чому цієї ночі?

— Може, просто скажеш мені? — промовила Денна, потираючи собі чоло. — Не намагайся витягнути з мене раптове осяяння, наче шкільний учитель.

Я знову відчув, що взявся краскою сорому.

— Вибач.

— Не вибачайся. За звичайних обставин мені дуже подобається обмінюватися з тобою дотепами, але я довго була на ногах і мені болить голова. Просто переходь одразу до кінця…

— Річ у тому, що знайшов Мотен, розкопуючи стару фортецю на пагорбі в пошуках каміння, — сказав я. — Він викопав щось у руїнах і місяцями розпускав про це плітки. Чандріяни почули й прийшли це вкрасти, — дещо пафосно завершив я.

Денна насупилася.

— Щось не сходиться. Якби вони хотіли тільки забрати ту річ, вони могли б зачекати до кінця весілля й просто вбити молодят. Це значно простіше.

Це мене дещо спантеличило.

— Ти маєш рацію.

— Це було б логічніше, якби вони насправді хотіли позбутися всіх знань про цю річ. Як старий король Селон, коли він вирішив, що його регент викриє його зраду. Перебив усю його родину й спалив її маєток, щоб звістка про це не поширилась і ніхто не зміг знайти жодних доказів.

Денна показала на південь.

— Оскільки всі, хто знав цю таємницю, мали бути на весіллі, чандріяни можуть прийти, перебити всіх, хто щось знає, і або знищити це, або викрасти. — Вона змахнула долонею. — Усе чисто.

Я сидів і чудувався. Не стільки тим, що сказала Денна, хоча це, звісно, було краще за мою власну здогадку. Я згадував, що спіткало мою трупу. «Чиїсь батьки співали дуже поганих пісень». Але вони не просто вбили моїх батьків. Вони перебили всіх, хто був досить близько, щоб почути бодай частину пісні.

Денна закуталася в мою ковдру й скрутилася калачиком, повернувшись спиною до вогню.

— Я дозволю тобі подумати про мій видатний розум, поки я спатиму. Розбуди мене, як тобі знадобиться розгадати щось іще.

Я не дав собі заснути головно зусиллям волі. У мене був довгий, виснажливий день; я проїхав верхи шістдесят миль, а тоді пройшов пішки ще півдюжини. Але Денна постраждала, і їй сон був потрібніший. До того ж я хотів іще подивитися, чи не з’явиться на півночі синє світло.

Воно так і не з’явилося. Я додав хмизу до багаття й трохи задумався над тим, чи бентежить Віла з Сімом моє раптове зникнення з Університету. А що там Арвіл, Елкса Дал і Кілвін? Чи замислюються вони про те, що зі мною сталося? Я мусив лишити записку…

Я не мав змоги відстежувати час, оскільки зорі й досі закривали хмари. Але підкинувши хмизу до багаття щонайменше шість чи сім разів, я побачив, як Денна напружилася й раптом прокинулася. Вона не підскочила, але в неї зупинилося дихання, і я побачив, як її темні очі дико забігали з боку в бік, наче вона не знала, де перебуває.

— Вибач, — сказав я, передусім для того, щоб вона змогла зосередитися на чомусь знайомому. — Я тебе розбудив?

Вона розслабилась і сіла.

— Ні, я… ні. Аж ніяк. Тепер я якийсь час обійдуся без сну. Хочеш помінятися? — Вона потерла очі й поглянула на мене з-за багаття. — Дурне запитання. Вигляд у тебе страхітливий. — Вона почала знімати з себе ковдру. — Ось…

Я відмахнувся.

— Залиш собі. Мені й плаща вистачить. — Я підняв каптур і ліг на траву.

— Який ти джентльмен, — лагідно зіронізувала вона, накривши ковдрою плечі.

Я підклав собі під голову руку і, намагаючись вигадати якусь дотепну відповідь, заснув.

Я пробудився від неясного сну, в якому просувався велелюдною вулицею, і побачив над собою Деннине обличчя, рум’яне та з різкими тінями, які відкидало світло багаття. Загалом це пробудження