Читати книгу - "Україна: історія"

з радянської точки зору, не існувало навіть підстав потрушувати питання про економічну експлуатацію.

Зовсім інакше дивляться на справу деякі західні економісти. Вони визнають, що радянська влада забезпечила вражаючий економічний прогрес України. Вони погоджуються і з тим, що Москва намагається розвивати такі відносно бідні регіони, як Середня Азія, або багаті природними ресурсами, як Сибір. Але вони стверджують, що Україна робила й надалі робить унесок, більший ніж її частка в економічному розвитку СРСР. Американський економіст Холланд Хантер констатує: «Вилучення поточного доходу України й використання його в інших регіонах СРСР складає основну рису економічної історії України». А за оцінками британського вченого Пітера Вайлза, Україна регулярно вносить до радянського бюджету на 10 °,) більше, ніж отримує з нього. Володимир Бандера та Іван Коропецький стверджують, що, в той час як Україна й надалі прогресує в абсолютному відношенні, то порівняно з Москвою, іншими регіонами СРСР та сусідніми країнами вона відстає за економічними показниками.

Незалежно від позиції, зайнятої в суперечках навколо питання про експлуатацію, ця дискусія виходить на фундаментальну проблему, що стосується перебування України під радянським правлінням: хто вирішує економічне майбутнє України й чиї інтереси беруться до уваги при ухвалі таких рішень. Принаймні, відповідь на це питання виявляється більш однозначною: очевидно, що економічна доля України вирішується в Москві, де економічні інтереси України не є приматом.

Демографічні умови. У новітні часи в темпах зростання населення України відбулися драматичні зміни. Протягом кінця XIX й початку XX ст. ці темпи були одними з найвищих у Європі. Потім сталися дві демографічні катастрофи: від трьох до шести мільйонів людей загинули внаслідок голодомору 1932—1933 рр., чисток і депортації 30-х років та близько 5,3 млн жителів України полягло у другій світовій війні. Відтак трохи більше, ніж за десятиріччя, з лиця землі зникло близько 25 % населення України, причому смертність була особливо високою серед чоловіків. Сьогодні темпи зростання населення на Україні одні з найнижчих в СРСР. Так, у 1983 р. тут спостерігався приріст у чотири особи на кожну тисячу: для порівняння: у республіках Середньої Азії цей показник коливається між 25 й 30 на тисячу. Якщо ця демографічна тенденція продовжуватиметься, то частка українців серед радянського населення, нарешті серед слов'ян узагалі, різко зменшиться.

Причиною повільного зростання населення є, зокрема, демографічні катастрофи. Значний вплив справляє тут і урбанізація. Оскільки городяни живуть у надзвичайно тісних помешканнях, а величезна більшість жінок працює повний робочий день, то українці в містах воліють мати невелику сім'ю з одним чи максимум двома дітьми. У багатьох відношеннях населення України нагадує жителів інших розвинутих країн: при повільному старінні й низьких темпах зростання йому притаманні постійно зростаючий відсоток пенсіонерів і спадаючий відсоток робітників повної зайнятості. Але на Україні, як і в усьому Радянському Союзі, існує ряд вражаючих демографічних особливостей. Цілковитим контрастом з іншими промисловими країнами є те. що в останні роки зменшилася тривалість життя чоловіків і зросла дитяча смертність, Експерти допускають, що це пов'язане з алкоголізмом, котрий поширився серед чоловіків та жінок.

Порівняно з іншими регіонами СРСР Україна є густозаселеним краєм. Якщо в Європейській частині Радянського Союзу на один квадратний кілометр в середньому припадає 34 жителі, то на Україні цей показник дорівнює 82. При цьому населення в республіці розподіляється нерівномірно. Найбільш залюдненими є східні промислові області, де спостерігається швидке зростання населення. Це характерне й для Криму — цієї «Флоріди» Радянського Союзу,— цілющий клімат якого особливо сильно приваблює росіян. На Західній Україні населення зростає середніми темпами, а на Право- і Лівобережжі вони далеко нижчі від середніх: є навіть області, де чисельність жителів постійно зменшується. Проте в цілому на Україні існують задовільні демографічні умови: населення республіки, яке налічує майже 52 млн, не настільки мале і водночас не таке велике, щоб гальмувати економічний розвиток.

Зміни в соціальній структурі. Як ми пересвідчилися, індустріалізація, урбанізація і модернізація значно змінили традиційну класову структуру України. У 1970 р. із загальної кількості робочої сили в 16 млн близько двох третин класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу: якщо у 1959 р. українці складали 70 % усієї промислової робочої сили, то в 1970 р.— 74 "/ц. Росіяни вже не становлять непропорційно велику частину рядових робітників.

На Україні також дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фахівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 рр. їхнє число подвоїлося з 700 тис. до 1,4 млн. Але тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціальній групі понад третину. Таким чином, у той час як освітній бум у Радянському Союзі підніс число спеціалістів вищої кваліфікації на Україні до рівня західноєвропейських країн і навіть перевищив його, для українців як нації він виявився не таким плідним, як можна було сподіватися. Українці, на яких припадало 74 % населення республіки, складали лише 60 % загального числа вузівських студентів.

Які ж причини недостатньої репрезентованості українців у вищій освіті та серед культурної й технічної інтелігенції? Деякі західні фахівці стверджують, що значна частина української молоді й надалі дістає початкову й середню освіту на селі, де школи часто гіршої якості, й тому порівняно з росіянами, що виростали в містах, опиняється у невигідному становищі в ході конкуренції за місця в інститутах та університетах. Додаткову перешкоду для багатьох українців створює також недосконале володіння російською мовою. Нарешті, через політику уряду, спрямовану на те, щоб залучати українських фахівців до роботи поза межами республіки (а, за підрахунками, 25 % усіх випускників вузів виїхали з України), українська інтелігенція тут чисельно менша, ніж могла б бути. Відповідно меншим є й число її дітей, які дістають вищу освіту. Тим часом діти української інтелігенції, котрі навчаються поза межами республіки, часто зазнають русифікації.

Життєвий рівень. Як ми неодноразово зауважували. Радянська Україна — це велика промислова країна, щедро наділена природними багатствами. Однак за рівнем життя народу вона далеко відстає від високорозвинених країн. Звісно, що порівнювати такі параметри надзвичайно складно. Те, що радянський українець недобирає в автомобілях, відеомагнітофонах, модному одязі, він, можливо, надолужує, користуючись безплатною вищою освітою й медичним обслуговуванням, незнаними, скажімо, американцям. І все ж, виходячи зі складних критеріїв, опрацьованих західними дослідниками, очевидно, що радянська економічна система не в змозі задовольнити матеріальні потреби людей у такій мірі, як це робить західна економіка. Так, у 1970 р. рівень споживання на душу