Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Кілька щаблів уже порожні — всі чемпіони зійшли на стіну. Максуд відкрив рота, щоб наказати алхімісту зруйнувати сходи. Але побачив, як сині піктограми світяться і швидко розрізають повітря. Вони кружляли з лівого краю стіни. Перші щаблі зникли, потім і другі. Сині піктограми наближалися. Амаліони забарилися на перший рубіж, одержуючи від своїх побратимів знизу спеціально заготовлені сходи для атаки другої стіни. Це дало багато часу лучникам. І Химерницям. Ще кілька сотень синьопиких загинуло, просто чекаючи своєї смерті. Звісно, ​​вони намагалися прикриватися дерев'яними щитами. Звичайно, вони б укрили їх від стріл. Людських стріл. Але лук чемпіона — це зовсім інша справа. І сині смужки Химерниць, які продовжували безжально розбивати їх по всьому периметру стіни. Люди ще відступали. Алхіміст ще тільки добирався до них, прибираючи свої сходи.

- Швидкохід! Алхіміст повинен приготувати такі сходи на наступний рубіж!

Максуд говорив про це Поєднувачу, але не був упевнений, чи встиг той зробити такі ж чи ні. Часу перевірити самому він не мав. Маршал пошукав очима Сандрін. Вже пора. Він пішов у тому напрямку, де помітив фіолетові вогники. Амаліони кинулися на штурм другої стіни. Сіро-синя їхня хвиля продовжувала перебігати порожній простір першого рубежу, втративши ще добру сотню бійців. За дві хвилини воїн дістався Химерниці.

- Химерниці, назад! - голосно скомандував Максуд.

Швидкоходи кинулися розносити його наказ.

- Сандрін, забери блокування болю. - сказав воїн, підійшовши до неї зовсім близько.

Удвох вони відійшли назад, даючи місце чемпіонам. Химерниця швидко запустила пальці в голову Максуду. Воїн одразу скривився і осів на стіну.

- Ні, так не піде. Можеш це зробити частково? - крізь стислі зуби попросив воїн.

- Чому не повністю? - спитала Сандрін, сідаючи біля нього і знову торкаючись його голови своїм фіолетовим серпанком.

- Я маю відчувати, щоб контролювати. - відповів Максуд через деякий час, встаючи. - Відходь. Ми відступатимемо ще. Попередь усіх. Нехай чекають на накази.

Сандрін зійшла зі стіни. Їй зовсім не подобався перебіг бою. І те, що воїн не використовує похмурих. І водоноси, для яких і наповнювався рів, залишилися без діла. Луксорів їхній маршал взагалі вирішив не використовувати. Машини, які створили будівельники, теж не діяли. Половина подрібнювачів просто переходила з місця на місце міняючи рубіж за рубежем. Вона не генерал, але складалося враження, що тут щось не так. Максуду знову погано. Наскільки ясно він може мислити у такій ситуації і приймати тверезі рішення? Сандрін знайшла Химерниць, і разом вони відступили ще на один рубіж. Вже набагато вужчий і не помітно менший по довжині навіть за другий. На наступному має бути Жазель. Сандрін залишила за головну Селюстір, попередивши, що вони відступатимуть і далі. Та похитала головою. Андрекорв поділяла її почуття.

Фіолетовоока перетинала третій рубіж. На стіні, між третім і четвертим, розмістилася пристойна кількість роззяв. Клерк теж стояла серед них.

- Жазель! - крикнула Сандрін, не доходячи до стіни.

Химерниця помахала рукою, викликаючи дівчину. Жазель озирнулася. Може, Сандрін кликала якусь іншу Жазель? Коли дівчина переконалася, що жодного її двійника поблизу немає, то вона похитала головою, ясно даючи зрозуміти, що вона не має наміру й кроку ступити зі стіни. Ну, в тому напрямку, в якому кликала її Химерниця, точно. Сандрін запалила очі та продовжила йти до неї. Холодний піт виступив на лобі у Жазель. Вона заплющила очі і важко зітхнула. Вже не відвертіться. Що їй потрібне? Клерк спустилася східцями, які створив алхіміст, на рубіж.

- Амайанта там? - запитала Химерниця, прибираючи фіолетовий вогонь.

- Мені не видно. - похитала головою дівчина.

- Ти можеш її покликати?

- Амайанта! - гукнула Жазель і знизала плечима.

Сандрін схопила дівчина за руку і проти її волі потягла ближче до бою.

- Я не піду. - упиралася дівчина.

- Я тебе захистю. Нічого не бійся. Ми не збираємося битися. Мені треба поговорити з Амайантою.

- То попроси Максуда. Він саме там! - Жазель замовкла. - Ой. Ти хочеш поговорити з нею без Максуда

Химерниця не відповіла. Вони піднялися на стіну і перетнули четвертий рубіж. Максуд знаходився на зовнішній стіні четвертого рубежу. Жазель стало погано. Тепер вона сама схопилася за Сандрін. Ці крики. Ні, не просто крики. Страшні несамовиті викрики. Дзвін зброї. Команди генералів. Інших командирів. Метушня солдатів. Між стінами снували бригади, які забирали поранених. Ось збоку поволокли чемпіона. Раптом Жазель полегшало. Вона озирнулася і побачила, як Сандрін прибрала руку від її голови.

- Дякую.

Жазель трохи захоробрилася. Вона підійшла впритул до стіни, чекаючи зручного моменту. Максуда вони одразу помітили, тому підібралися ближче. Такий момент настав, коли Амайанта, облітаючи довкола Максуда в черговий раз, пролітала саме над дівчатами.

- Айя! - покликала Жазель.

Досить голосно, щоби богиня почула. Та подивилась униз і полетіла собі далі.

- Потрібно поговорити! - крикнула їй навздогін дівчина.

Амайанта зависла у повітрі. Потім ліниво покрутилася довкола своєї осі.

- Чого тобі, віслючка? - кинула вона зверхньо у всіх сенсах.

- Потрібно поговорити.

- Так кажи.

Жазель стиснула зуби і поманила богиню рукою. Та скривилася, двічі окинула дівчину поглядом згори донизу, і таки спустилася. Клерк повернулася до Химерниці і кивнула.

- У якому стані Максуд? - спитала Сандрін, дивлячись нагору.

Амайанта теж задерла голову вгору, марно намагаючись знайти там хоч когось.

- Це вона кому? - запитала богиня, так і не знайшовши в небі нічого цікавого.

- Це вона тобі. - пояснила Жазель.

Клерк показала Сандрін пальцем туди, де зараз перебувала Амайанта, щоб Химерниця не задирала голову. Амайанта послужливо облетіла їх і зупинилася з іншого боку. Тепер Сандрін говоритиме зі стіною. Жазель почухала брову, але не наважилася сказати про це Сандрін. Ця богиня буває просто нестерпною.