Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Всі інші спостерігачі давно пішли зі стіни. Вони тепер перебралися аж на п'яту, останню стіну. Заклиначі, водоноси, будівельники, навіть луксори. Усі пішли вище. Сандрін похитала головою. Вона чула багато розповідей про облоги. І в жодній фортецю так швидко не здавали. Іноді на одній стіні бої тривали не один день, перш ніж одна зі сторін перемагала. Максуд же здав уже дві стіни. За одну годину. Що його спонукало до таких рішень? Мабуть, сила ворога виявилася значно більшою за ту, на яку він сподівався. Можливо, люди і чемпіони не такі вправні воїни і не можуть втримати натиск ворога? Напевно, менші за довжиною стіни краще боронити. Химерниця намагалася знайти якесь раціональне пояснення таким тактичним вчинкам маршала. Їй не хотілося вірити в те, що їхня армія настільки слабка, що за годину програла вже дві битви. Чи амаліони настільки сильні? Сандрін бачила, як чемпіони борються на стінах. Вона була впевнена, що кожен чемпіон лише на першій стіні вбив щонайменше по п'ять амаліонів. А це п'ять тисяч синєпиких. Але ворог, здавалося, взагалі ніяк не відчув такої втрати. А ще ж билися солдати Азаніеля. Сам Азаніель. А скільки сотень бійців втрачав ворог під час переходу з одного рубежу на інший по порожньому простору? Сотні три лучників і майже десяток Химерниць безперервно вистрілювали свої стріли. Напевно від п'яти сотень до тисячі бійців амаліони втрачали просто покриваючи простір. Потім ще ставили сходи та штурмували стіни. Все повторювалося знову і знову. Химерниця не хотіла навіть думати про те, яка ж загальна кількість втрат у ворога. За десять тисяч, мабуть. І вони продовжують лізти та лізти. Як сарана, як таргани Вона зітхнула. Може, не такі й погані накази віддає Максуд, зважаючи, що йому вдається витримувати таке співвідношення втрат?

Андрекорв підняла підборіддя. Химерниці стояли мовчки. На цій, вже зовсім не такій довгій стіні, всі вони стояли набагато ближче одна до одної. І тільки вони. Цього разу, крім них, на стіні ніхто більше не знаходився. Виглядало все похмуро. Сіра темна стіна. Через кожні метрів десять горить смолоскип, у світлі якого видно Химерницю, її рівну постать. Кожна з них була готова в потрібний момент створити собі мечі і вклинитися до лав противника, вбиваючи їх одного за одним. Але поки що вони просто спостерігали. Видимий спокій. Тихий океан зовсім не такий тихий, як здається. Сандрін це знала. Відчувала. І хоча обличчя Химерниць нічого не виказували, вночі, в поганенькому світлі смолоскипів, вони здавалися ще більш войовничими і налаштованими на смертельний бій з ворогом. Сандрін знала, що на цій стіні причаїлася сила. Велика сила. Здатна в будь-який момент зробити вирішальний ривок. Кожна Химерниця — неперевершений боєць.

Цього разу бій затягнувся трохи довше. Коли з'явився швидкохід, то Сандрін уже запалила очі і приготувалася прикривати відступ армії. Команди, які передав швидкохід, здивували її, напевно, як і інших. Всім Химерницям було наказано зібратися на стіні ліворуч однією групою. Сандрін неквапом попрямувала в потрібну сторону, озираючись. Вона бачила, як Делоріс покинула стіну і змішалася з похмурими, що чекали внизу, сховані від ворога стіною. Пройшло лише кілька секунд і похмурі однією суцільною групою прийшли у рух, змінюючи місцезнаходження під стіною. Двадцять подрібнювачів, які невдоволено відступали вже третій рубіж поспіль, сиплячи при цьому прокльони і лайки не тільки в бік амаліонів, а й в бік маршала, теж збиралися щільною групою під стіною, де й похмурі, доки до них не приєдналася ще одна Химерниця, яка покинула стіну — Естель. Всі подрібнювачі направилися в бік, протилежний тому, куди прямували Химерниці і Сандрін. Щось починалося. Нарешті. Сандрін усміхнулася. Передчуття. Вона дивилася собі під ноги, переступаючи сагайдаки зі стрілами, які тут заздалегідь залишили спеціально для чемпіонів, що мають прикривати відступ. На минулому рубежі ще й щити лежали. Химерниця підняла брову. Четвертий рубіж. Сагайдаки стріл. Їх приготували тут наперед. Звісно, ​​за наказом маршала. Вона насупилась і дійшла до краю стіни, де та упиралася в скелю. Почали підходити інші Химерниці. Сандрін, розуміючи, звідки наступатиме ворог, вишикувала всіх в одну лінію. Найближчого смолоскип вона збила щитом, щоб не видати ворогу заздалегідь позиції загону. Місяць тільки піднімався. У них за спиною. Тому вони опинилися в тіні під скелею, і ворог не міг їх бачити. Нехай так залишиться й надалі. Натомість із протилежного боку свої місця вже зайняли кам'яні драйтли. Сандрін знала, що вони там, та не могла їх побачити. Напевно, вони теж загасили смолоскипи і стали ближче до скелі та злилися з нею. Навіть місячне світло на такій відстані не давало можливості розпізнати їх. Чи вгадав Максуд із тим, кого з якого боку поставити? Чи спланував усе заздалегідь? Скоро вона все дізнається.

Чемпіони вже зістрибували зі стіни попереду і зі всіх ніг мчали до тієї, на якій стояла Сандрін. Лучники, вони завжди відходять першими. Хтось із Химерниць запалив очі.

- Загасити! Швидко! - гаркнула Сандрін. - Наказу прикривати не було.

- Ти гадаєш, нас просто так тут поставили? - відповіла та Химерниця.

Сандрін впізнала голос. Шерро.

- Тому я тобі й наказую згасити очі. Бо думаю, що ми тут не просто так.

- Якщо в тебе не вистачає мозку розуміти потрібні речі, це тільки твої проблеми. - нахабно відповіла Шерро.

- Якщо ти зараз же не згасиш свої довбані очі і видаси нас, оголивши плани маршала, я тебе вб'ю. І це не погроза. Це обіцянка.

Химерниця фиркнула, спробувала відпустити шпильку, але очі згасила.

Усі вони мовчки спостерігали, як чемпіони почали свій злагоджений загальний відступ. Ще повільніше, ніж раніше. І Сандрін зрозуміла чому. Вона стала ще сконцентрованішою. Граваліони. Це могло б стати проблемою. Ні, це вже стало проблемою. Величезною. Химерниця мимоволі подивилася назад у бік п'ятого рубежу. Позаду самотньо виднілася одна стіна. І все. Більше нічого. Усередині все похололо. Тільки тепло браслета на лівій руці підтверджувало те, що вона знала. Прийде час битися не на життя, а на смерть. Спостерігаючи за боєм попереду, Сандрін примітила, що відступ злагодженим можна було назвати лише з натяжкою. Як тільки чемпіони одним рухом зійшли зі стіни, то злагодженість десь випарувалася. Граваліони напирали з усіх боків, витісняючи чемпіонів і не дозволяючи їм вирівнювати лінію захисту. Іншого флангу Сандрін не бачила, але вона розуміла, що справи там ще гірші. Чемпіонів там було менше. І подрібнювачів не так і багато. Скелет та поглинач удвох багато не зроблять. Тревізо обернулася до неї, пильно дивлячись у очі. Сандрін показала заспокійливий жест рукою. Хто б їй самий такий показав?