Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Не знаю, чесно кажучи. Не до того мені було, щоб навколо оглядатися. Спочатку хутір відбудовував, потім справи одна за одною посунули. Не знаю.

— Чи варто Моніку везти туди зараз? Може, треба почекати, поки заспокоїться все? Бо хто ж за нею доглядати буде?

— Як хто? Я! Я буду добрим батьком!

— У цьому жодного сумніву не маю. Але ви ж весь час на хуторі не всидите.

— Всиджу! Та я більше з хутора й носа не покажу!

— Іване Карповичу, та борони Боже вам на хуторі застрягнути. Ви ж увесь світ і самі себе зненавидите. Не та ви людина, щоб весь час на хуторі сидіти.

— Гаразд, я людину найму. У мене вже є помічник, із колишніх поліцейських, Василь Петрович Самсонов, дуже порядна людина.

— Іване Карповичу, Моніці треба забезпечити не тільки нагляд, а й освіту.

— Я найму бонну!

— Гаразд. Вам видніше. Але зараз дуже б просила вас не поспішати. Я розумію, що справи, але, мені здається, ви заслужили на перепочинок. Хоча б кілька тижнів. Відіспіться, від’їжтеся, гулятимете з Монікою, звикатимете одне до одного. Тут, у Барселоні, справжній рай. Ви не помітите, як час пролетить, а потім уже повернетеся до ваших справ. Повірте, я прошу вас не поспішати лише заради Моніки.

Я подумав і кивнув.

— Гаразд. Мабуть, правда ваша.

— Дякую вам, Іване Карповичу. Дуже поважаю вас за вміння дослухатися до аргументів. Іще хотіла попросити вас про дещо. — Єлизавета Павлівна аж наче знітилися трохи. На неї це було не схоже, аж зарум’янилася.

— Про що саме?

— Ну, коли ви з нами залишитеся, чи не могли б ви допомогти нам із Кейт?

— Вам хтось погрожує? — здогадався я.

— Ні, ні, що ви! Тут ми живемо в спокої. Справжній рай!

— То ви про гроші?

— І знову ні! У Кейт є пенсія плюс спадок від батьків, в мене заощадження. Потрібна допомога іншого характеру. Делікатна. — Єлизавета Павлівна ще більше почервоніла.

— Натиснути на когось? — Я все ніяк не міг збагнути, до чого вона веде.

— Та ні, ні! Нам потрібно... — Єлизавета Павлівна наче підбирала слова. — Ну, розумієте, ми з Кейт дуже добре живемо, але річ у тому, що ми хочемо дитину. А без чоловіка це не дуже можливо.

— І що? — отетеріло спитав я.

— Я була б вдячна вам, Іване Карповичу, якби ви допомогли нам із Кейт у цьому особистому питанні.

— Я?

— Ви. А чому ні? Ви ж розповідали, що у вас був випадок, коли до вас зверталися з цього приводу, і досить успішно.

— Це було давно!

— Кілька років тому. Не думаю, що ви втратили чоловічі якості за цей час. Розумієте, ми б могли знайти розв’язання цієї проблеми і тут, у Барселоні. Але ми б хотіли знати не тільки про тілесні, але й про душевні якості батька. А це можливо лише, коли знаєш людину деякий час. Я вас знаю, дуже добре знаю, тому і прошу допомогти.

— Вам?

— Так, нам із Кейт.

— Вам із Кейт? Це що, з обома одразу?

— Та ні, одразу не вийде, бо у нас різні календарі.

— Які ще календарі?

— Річ у тому, Іване Карповичу, що жінка не весь час готова до запліднення, а лише в окремі дні місяця. І в кожної жінки вони свої. У Кейт сприятливі дні почалися сьогодні, у в мене почнуться приблизно за тиждень. Якщо це вас не обтяжить і не буде суперечити вашим моральним настановам, ми б були вам дуже вдячні. І не сприймайте це як образу. Просто ми хочемо дитину. В ідеалі — двох дітей. І ми хочемо для наших дітей доброї крові.

— Я простий мужик.

— Ну, наскільки я розумію, не дуже простий. Ваш батько князь.

— У мене немає батька! Не було і немає! — суворо сказав я.

— Ну, добре, неважливо. Ми ж не від титулу хочемо завагітніти, а від людини. Людина ви гідна. Я багато розповідала про вас Кейт, і вона в захваті від вас. Іване Карповичу, я знаю, що ви не любите, коли вас до чогось примушують. Хочу сказати, що не вимагаю відповіді просто зараз і ствердної відповіді хоч колись. Ми добре знаємо одне одного. І якщо я прошу, ви розумієте, що це для мене важливо. Але якщо ви відмовите, я знатиму, що ви справді не можете, бо це неприпустимо для вас. Зараз же я пропоную сходити в ресторан. Відчуваю потребу хоч трохи вас розвеселити. Ходімо!

— Та я краще полежу, відпочину.

— Іване Карповичу, а ось тут я вашої відмови не прийму. Зараз же йдіть до ванни, вода вже мала підігрітися.

Єлизавета Павлівна підхопила мене під руку. Не тікати ж від