Читати книжки он-лайн » Трилер 🏙️🕵️‍♀️🌐 » Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 187 188 189 ... 283
Перейти на сторінку:

Варто було щось робити! Кудись бігти. Комусь дзвонити. Знайти цю бісову дівку. Не можна сидіти та чекати біля моря погоди. Кожна хвилина дорога. Невідомо де вона була і є весь цей час. Головне, із ким.

Затискаючи голову в лещатах долонь, чоловік заметався по кімнаті, штовхаючи носком предмети, що траплялися на шляху. Минуло кілька хвилин (або годин?), перш ніж з передпокою почулися голоси та шарудіння. Бурий. Знову забув щось зараза. Не можна покластися на нього, здає хлопець. Занадто швидко здає позиції.

– Що знову, Бурий? – вилітаючи до коридору, здійнявся Рощин, але застиг у дверях, приголомшено розглядаючи гостей.

Ритка. Маргарита. Марґо. Його Марґо. Розпатлана, заплакана, злякана. У короткій сукні, безперечно, не по сезону. Як колись. Як маленька повія. Трясця! Стоїть посеред передпокою, не знаючи куди себе подіти. Знайшлася. Повернулась.

Тваринна потреба стиснути дівчину в обіймах, розбилася об погляд. Зацькований погляд її карих очей, яким зміряла Кирила. До чоловіка дійшло, що її ніхто не викрадав. Сама втекла. Добровільно. І навряд чи мала намір повертатися. Зайвим підтвердженням тому став Тимур, що наче конвойний, стояв позаду і посміхався. У глибині кімнати м'явся Руслан, невдоволено розтираючи губу, розсічену до крові. Обставини не кращі, ніж у паршивому другосортному кіно.

Потрібно віддати належне Калачу – сюрприз вдався.

– Дідько, де ти була? – насуваючись на дівчину і смикаючи за зап'ястя до себе, обурився Кирило.

Замість відповіді Маргарита опустила повіки й голосніше схлипнула, намагаючись звільнитися.

– Ти не хочеш говорити, чи що? – стиснувши двома пальцями підборіддя Одинцової, змусив подивитися на себе: – Нумо! Чого мовчиш?!

– Ця шльондра нічого не скаже, – подав голос Тимур, – Вона хоч і дурна, але не самогубця, щоб зізнаватись, що поки ти лайно розгрібав, вона з іншим мужиком перекидалася.

– Це правда? – крізь зуби процідив Рощин, вдивляючись у брехливе обличчя дівчини.

Хоч би зобразила, що шкодує. Так ні, очі заблищали, навіть крізь пелену сліз. Різко затріпотіла, як спіймана пташка, що прагнула свободи. Включила гордість його норовлива дівка, як завжди, у критичний момент. В істинність слів Калачова повірити було складно, нехай і усвідомлював, що це найбільш реальне пояснення Риткиного зникнення. 

– Сергійовичу, та який інший мужик? – збоку почувся голос Руслана, – Ви гляньте на неї. Як побитий собака.

– Закрий пельку, Буртенку! – рикнув Кирило, скануючи уважним поглядом Маргариту.

– Ні серйозно, – нахабно не вгавав Руслан, – Хто на неї в такому вигляді позарить?..

Договорити не встиг. Кирило несхвально хмикнув, коли Калачов, за кілька кроків опинившись поруч, щосили вдарив Бурого коліном під дих, змушуючи, зігнувшись навпіл, закашлятися від болю.

Маргарита, заплющивши очі, здригнулася від гнітючого звуку удару.

– Калач, бляха, ти очманів?! – обурився Руслан, жадібно хапаючи ротом повітря.

– Це ти очманів! – Тимур не залишився у боргу, – Дізнаюся, що ведеш свою гру, роздеру як...

– Припинили обоє! – Рощин перервав колотнечу між чоловіками, котрим довіряв, але які, з самого початку загорілися ненавистю один до одного й готові були перегризти один одному горла. – Збираєтесь битися? Геть звідси!

Бракувало, щоб ці два бугаї квартиру розгромили. Бажають влаштовувати побоїще, нехай роблять це десь в іншому місці, хоч у під'їзді, хоч на вулиці, але не тут. Тут його чекає особисте з'ясування відносин. З до біса красивою, такою солодкою, збудливою, спокусливою, але зрадницею. Кирило поки не відав, чим їх майбутня розмова здатна обернутися, але дівчисько поплатиться за все.

– Надто треба через цю мерзоту бруднитися, – відхрестився Калачов, відступаючи від насупленого Руслана. – Нам би поговорити, Кирюхо.

– До завтра не зачекає? – палець за пальцем розтискаючи на обличчі дівчини.

– Встигнеш зі своєю розібратися, – фиркнув Тимур, – До того ж це саме з приводу неї.

– Де ти знайшов її? – відвертаючись від Маргарити, байдуже уточнив Рощин.

– Не при них, – показово нехтуючи Бурим та Марго.

– Ідемо.

Кивок у бік кабінету і Кирило, припечатавши до місця похмурим поглядом Одинцову, що мимоволі обняла себе за плечі, щез за дверима. Ледве за Калачем зачинилася кімната, без емоційно поцікавився:

– Вкотре хочеш переконати мене, що одного разу вчинив неправильно, повівшись на повію?

Тимур мовчав. Рівно доки Рощин не влаштувався по-господарськи в кріслі й не затягнувся сигаретою, нетерпляче постукуючи по стільниці.

Чудово знав – Калач ненавидів Маргарит. З першого дня. Спочатку заочно, дивуючись, що такого Кирило знайшов у пересічній повії, раз готовий вивалювати величезні суми. Після особистого знайомства обережно, майже таємно, не бажаючи викликати гніву до себе з боку друга. Часом стримувався, а часом ненависть і зневажливе ставлення ставало настільки явним, що читалося у кожному жесті, кожному слові, сказаному у бік Одинцової.

Сьогодні Тимур цього не приховував. Причина? Про причину Рощин здогадувався. Але знав точно – якщо Калачов почне безпідставно обливати Марго брудом, за себе не ручається. Попри її декілька денну відсутність. Незважаючи ні на що.

1 ... 187 188 189 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна» жанру - Трилер 🏙️🕵️‍♀️🌐:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"