Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Він рвонув до кораблів роенців — і одним ударом хвоста зніс половину флоту. Гарматні ядра й сильні закляття не залишили на його лусці й подряпини. Ворожі солдати вистрибували за борт, аби не згоріти живцем.

Кружляючи над рештками потоплених кораблів двоголовий дракон несподівано змінив напрямок — і попрямував у бік Віджио.

* * *

Мерлін стояв на балконі й дивився в небо. Він з останніх сил тримався, щоб не збожеволіти від горя. Побачивши дракона над містом, стиснув кулаки так сильно, що кісточки побіліли.

— Мало нам армії Леліли… Звідки ти взялося, чудовисько? — прошипів він.

Дракон тим часом кружляв, сіючи паніку. Великий герцог розумів: треба діяти. Зараз не час для сліз.

Поглянувши на нього ще раз, Мерлін раптом завмер.

— Ці кольори, знаки... — прошепотів. — Де я вже це бачив?

І тоді спогад виринув із глибини пам’яті — битва біля Рамура, двоє чарівників, що кружляли в бою спина до спини.

— Білий і чорний… Інь і Ян… Невже?! — очі Мерліна розширилися. — Але як?! У вас же не було обладунків… Чому? Як це можливо?

Сили покинули його. Він опустився на підлогу балкона, тримаючись за балюстраду.

— Я більше нічого не розумію, Канно… Може я помилився? І це… ворог?

Гучний тріск перервав його думки. З одного боку міста здійнялося полум’я — почалася пожежа.

— Отже, я таки помилився… Ти ворог. — промовив він із гіркотою.

Дракон знову заревів і випустив вогонь просто на Віджио. 

— Рада... Альбрехте... Де ж ви? — Мерлін знову глянув у небо. Ноги ледь тримали, але зараз не був час для слабкості.

Йому не хотілося залишати Катану, але тепер на кону стояло місто. Надягши чарівне кільце, він рушив до магів, що продовжували тримали купол.

Зірки вже з’явилися на небосхилі. Минуло зовсім мало часу після загибелі Катани, Джефрі та Хейла. Їм пощастило не бачити того, на що перетворився Віджио.

Дракон ревів, мов поранений звір, бажаючи спопелити магічний купол. Він вже не розрізняв де свої, де чужі.

* * *