Читати книгу - "В’язень Неба"

найкращого друга, також письменника, заможного чоловіка на ім’я Педро Відаль та його дружину Крістіну. Ба більше: начебто він закатрупив ще кількох поліціянтів і ще бозна-кого. Особисто мені важко повірити, що Мартін міг когось убити, але правда й те, що за роки війни я неодноразово бачив, як люди з обох таборів скидали маски й показували своє справжнє обличчя, яке могло виявитися яким завгодно. Усі кидають одне в одного камінням, а потім звинувачують свого ближнього.

– Я міг би чимало розповісти тобі про це… – докинув Фермін.

– Річ у тому, що батько того Відаля – впливовий промисловець, у якого грошей хоч греблю гати, і подейкують, що його казна була одним із головних джерел фінансування франкістської зграї. І чому всі війни на світі виграють мішки з грішми? Одним словом, старий Відаль скористався своїми зв’язками й особисто звернувся до міністерства юстиції з вимогою розшукати Мартіна і згноїти його у в’язниці за те, що той заподіяв його синові й невістці. Мартінові начебто вдалося втекти з країни, і майже три роки він десь переховувався, доки його не затримали недалеко від кордону. Навряд чи він був при здоровому розумі, скажу я тобі, якщо повернувся в Іспанію, де на нього чекали, щоб розіп’ясти. Та ще й в останні дні війни, коли біженці тисячами ринули в протилежному напрямку.

– Іноді втомлюєшся втікати, – промовив Фермін. – Світ стає дуже маленьким, коли немає куди йти.

– Мабуть, так думав і Мартін. Не знаю, як йому вдалося перетнути кордон, але мешканці містечка Пучсардá звернули увагу на одягнутого в лахміття чоловіка, що блукав околицями, розмовляючи сам із собою, і повідомили Громадянській гвардії[34] про нього. Пастухи розповіли, що бачили чоловіка на дорозі до Болвіра, за кілька кілометрів від селища. У тій місцині, у маєтку, що називався «Торре- дель- Ремеї», стояло занедбане домище, яке під час війни перетворили на шпиталь для поранених. Верховодили там кілька жінок, які, мабуть, пошкодували Мартіна, взявши за солдата, прихистили й нагодували його. Коли за ним прийшла поліція, у шпиталі його вже не було, але тої самої ночі посеред замерзлого озера виявили чоловіка, який намагався каменюкою пробити кригу. Спершу подумали, що він хотів накласти на себе руки, і відправили його до санаторію «Вілла Сан-Антоніо». Схоже, там один із лікарів упізнав Мартіна – не питай мене як, – і коли його ім’я дійшло до вух начальства, нашого товариша перевезли до Барселони.

– Прямісінько у вовчу пащу.

– Можна й так сказати. Певна річ, що суд над ним тривав недовго. Список злочинів, у яких його обвинувачували, був довжелезний, і не існувало практично жодних доказів, які доводили б провину Мартіна. Однак прокуророві якимось дивним чином вдалося залучити численних свідків, що згодилися свідчити проти Давида. До зали засідань з’явилися десятки людей, які ненавиділи його так люто, що здивувався навіть суддя, і яких, цілком імовірно, було підкуплено старим Відалем. Колишні Мартінові колеги, що працювали разом із ним у дрібній газетці «Голос індустрії», літературні діячі з кафе, усілякі невдахи й заздрісники – уся ця потолоч повилазила зі стічних канав, щоб під присягою підтвердити, що Мартін скоїв усі ті злочини, у яких його обвинуватили, і навіть іще більше. Ти знаєш, як у нас усе це відбувається. За вироком суду, підказаним батьком Відаля, усі Давидові твори було конфісковано і спалено, оголосивши їх такими, що суперечать загальновизнаним нормам моралі й поведінки і підривають основи суспільства. Коли Мартін заявив на суді, що єдина норма поведінки, яку слід захищати, – це читання, а все інше – то вже особиста справа кожного, суддя докинув ще десять років ув’язнення до того бозна-якого строку, який він йому вже збирався дати. Схоже, що під час розгляду справи Мартін, замість мовчати, не стримував себе й відповідав на всі запитання, таким чином сам виривши собі могилу.

– У цьому світі пробачити можуть усе, окрім слів правди.

– Зрештою Мартіна засудили до довічного ув’язнення. Газета «Голос індустрії», що належала старому Відалю, опублікувала детальний звіт про всі злочини нашого товариша, та ще й додала передову статтю. Угадай-но, хто підписався під нею?

– Наш славний пан комендант, дон Маурісіо Вальс?

– Саме він. У цій передовиці Вальс називає Мартіна «найгіршим письменником в історії» і тішиться з того, що книжки засудженого знищено, адже вони були «соромом для всього людства й образою доброго смаку».

– Щось подібне казали і про Палац каталонської музики, – зауважив Фермін. – Адже в нас тут самі вершки світової інтелектуальної еліти. Як казав Унамуно: нехай інші вигадують, а ми висловимо свою думку.

– Чи був винен Мартін, чи ні, а пройшовши через публічне приниження, побачивши спалення всіх своїх творів, він опинився в Модело, де не протягнув би, мабуть, і кількох тижнів, якби не втрутився наш пан комендант. Вальс, який із невідомої причини неабияк зацікавився Мартіном, уважно стежив за судовим процесом, а потім, отримавши доступ до особової справи ув’язненого, домігся, щоб його перевели до Монтжуїку. Мартін розповів мені, що першого ж дня, коли він прибув сюди, Вальс наказав привести його до себе в кабінет і виголосив перед ним промову у своєму стилі: «Давиде Мартін, попри те, що ви кримінальний злочинець і, безперечно, підривник суспільних підвалин, усе ж таки нас дещо поєднує. Ми з вами обоє люди пера, і хоч ви змарнували своє творче життя на базгранину для невігласів, позбавлених інтелектуального орієнтира, однак, можливо, ви могли б спокутувати свої помилки, допомігши мені в дечому. У мене є кілька романів і поем, над якими я працював останніми роками. Це твори найвищого ґатунку письменницької майстерності, і саме тому я, на превеликий жаль, дуже сумніваюся, що в цій країні неуків знайдеться бодай три сотні читачів, здатних зрозуміти їх і оцінити як належить. Тому мені спало на думку, що, можливо, завдяки своєму вуличному хисту й близькості до простолюду, який читає в трамваях, ви могли б допомогти мені внести невеличкі зміни, щоб наблизити мої твори до прикрого рівня наших читачів. Якщо ви згодитеся співпрацювати, я запевняю вас, що можу зробити ваше перебування тут стерпнішим. Можу навіть домогтися, щоб вашу справу переглянули. Ваша подружка… Як її звати? А, так, Ізабелла. Що за красуня, коли дозволите висловити свою думку! Отож, ваша подружка приходила до мене на прийом і розповіла, що винайняла молодого адвоката, якогось Бріанса, і що їй удалося зібрати достатньо грошей, щоб оплатити його послуги. Будьмо відверті: нам обом відомо, що вирок вам винесено абсолютно безпідставно, ґрунтуючись тільки на сумнівних показах