Читати книгу - "Черево Парижа"

не могла коштувати п’ятнадцять тисяч франків! Я й десяти не дав би за неї!

Дружина сердила його. Не можна ж бути такою вже занадто чесною! Хіба Флоран питав її про ковбасну? До того ж, він і сам сказав, що нічого йому не треба.

— Ковбасна коштувала п’ятнадцять тисяч триста десять франків,— спокійно повторила Ліза.— Ви розумієте, дорогий Флоране, що нам не варто звертатись у такій справі до нотаріуса. Ми самі поділимося, якщо ви вже воскресли з мертвих... Коли ви повернулись, я, звичайно, подбала про це і, доки ви лежали нагорі хворий, по змозі склала опис інвентаря. Бачите, тут усе згадано. Я копалася в наших старих рахівничих книжках, згадувала, що могла. Читайте ж голосно, а я вам буду давати пояснення, яких ви забажаєте.

Флоран нарешті посміхнувся. Його зворушила ця простодушна, наче цілком природна чесність. Поклавши папірець з рахунками на коліна молодій жінці, він узяв її за руку і сказав:

— Дорога Лізо, я радий, що ваші справи йдуть добре, але мені не треба ваших грошей. Спадщина належить братові і вам, бо ви доглядали дядька аж до його смерті... Мені нічого не треба, і я зовсім не хочу розладнувати ваші торгові операції.

Ліза наполягала, навіть гнівалась, тоді як її чоловік стояв мовчки і стримувався, кусаючи пальці.

— Але ж,— заперечив, сміючись, Флоран,— коли б дядько вас почув, то він ладен був би з того світу повернутись і забрати у вас ці гроші. Не любив мене покійний дядько Градель!

— Ага, так, так, він тебе не любив,— пробурмотів Кеню, який не міг уже більше стримуватися.

Проте Ліза стояла на своєму. Вона казала, що не хоче тримати у себе в бюро чужі гроші, що це для неї мука, що вона не зможе жити спокійно з цією думкою. Тоді Флоран, продовжуючи жартувати, запропонував їй вкласти його гроші в ковбасну. А втім, він не відмовлявся від їхньої матеріальної допомоги; напевне, йому не пощастить швидко знайти роботу. Та й виглядає він досить-таки непристойно і насамперед мусить одягнутись.

— Та хай йому біс!—скрикнув Кеню.— У нас і житимеш, і харчуватимешся, і купимо тобі все необхідне. Це вже звісно... Та невже ж ми покинули б тебе на вулиці!

Він зовсім розчулився. Йому було навіть трохи соромно, що він спочатку злякався необхідності одразу віддати такі великі гроші. Кеню почав жартувати, казав, що береться добре підкріпити Флорана. А Флоран тільки злегка кивав головою. Тимчасом Ліза склала папірець, списаний цифрами, і замкнула в шухляді стола.

— Це ви погано робите,— сказала вона, мов бажаючи закінчити розмову.— Я виконала свій обов’язок. А тепер хай буде по-вашому... Але, бачте, я не могла б жити спокійно: неприємні думки надто хвилюють мене.

Вони заговорили про інше. Треба було якось пояснити присутність Флорана, щоб у поліції не виникло підозрінь. Флоран розказав братові й Лізі, що він міг повернутись до Франції тільки завдяки документам одного бідолахи, який помер від жовтої гарячки в Сурінамі. Цілком випадково той хлопець теж називався Флораном, але це було його ім’я, а не прізвище. Флоран Лакер’єр мав у Парижі тільки двоюрідну сестру, про смерть якої сповістили йому в Америку. Тому дуже легко було видати себе за нього. Ліза сама запропонувала бути його двоюрідною сестрою. Вони вирішили пустити чутку, наче до Кеню-Граделів, як називали подружжя в кварталі, повернувся з-за кордону їхній двоюрідний брат, якого спіткали там невдачі. Він залишиться в них, аж доки знайде собі місце. Коли про все це було домовлено, Кеню захотів показати братові свою квартиру і похвалитися всім, що було в ній, аж до останньої табуретки. З кімнати, де стояли самі стільці, Ліза відчинила двері до комірчини, сказавши, що тут спатиму продавщиця, а Флоран може залишатися в кімнаті на п’ятому поверсі.

Увечері Флорана одягли в усе нове. Він зажадав, щоб йому купили чорний сюртук і чорні штани, незважаючи на поради Кеню, який запевняв, що чорний колір наганяє сум. Флорана більше не ховали. Ліза розповідала всім бажаючим історію свого двоюрідного брата. Він проводив усі дні в ковбасній, іноді сидів у кухні або стояв у крамниці, спершися спиною на мармурову стіну За столом молодший брат напихав його їжею і гнівався, що він мало їсть, лишаючи половину страв на тарілці. Ліза знову повернулась до своїх звичок, до колишньої повільності в рухах, до свого поважного задоволення. Вона терпіла Флорана навіть ранками, коли він заважав їй займатися з покупцями. Ліза забувала про нього і, зненацька побачивши перед собою його чорну постать, здригалася, але зараз же посилала йому одну з своїх чарівних усмішок, щоб він не образився за її неуважність. Безкорисливість цього худющого чоловіка вразила Лізу; вона мала до нього якусь пошану з домішкою невиразного страху. Але Флоран відчував навколо себе тільки атмосферу великої любові.

Коли наставав час лягати спати, Флоран, трохи втомлений від свого порожнього дня, підіймався нагору з двома хлопцями, що служили в ковбасній і жили на мансарді по сусідству з ним. Учень Леон мав щонайбільше років п’ятнадцять; цей худенький хлопчик, на вигляд дуже покірливий, крав обрюки шинки й забуті куски ковбаси, ховав свою здобич під подушку і з’їдав її вночі без хліба. Кілька разів Флоранові здавалося, що Леон о першій годині ночі справляє бенкети: йому чулися стримані голоси, майже шепіт, голосне плямкання, шарудіння паперу, а іноді тихий сміх, схожий на приглушену трель кларнета в тиші заснулого будинку. Другий службовець, Огюст Ланду а, був родом з Труа; він був огидно товстий, з великою головою і вже лисий, хоч мав тільки двадцять вісім років.

У перший же вечір, підіймаючись по сходах, Огюст дуже нудно й досить недоладно розповів Флоранові свою історію. Спочатку він приїхав до Парижа з метою тільки вдосконалити своє ремесло і, повернувшись в Труа, відкрити там власну ковбасну. На нього чекала його двоюрідна сестра Огюстіна Ландуа. У них був один хрещений батько, тому їм дали однакові імена. Та й прізвища в них були однакові. Але в юнака прокинулося честолюбство: тепер він мріяв оселитися в Парижі й відкрити тут ковбасну на ті гроші, що залишилися йому в спадщину від матері і зберігалися тепер в одного нотаріуса в Шампані. Коли вони зійшли на п’ятий поверх, Огюст затримав Флорана ї почав вихваляти мадам Кеню. Вона згодилася виписати Огюстіну Ландуа на місце попередньої продавщиці, що погано поводилась. Огюст тепер уже добре знає своє ремесло, а Остюстіна вчиться