Читати книгу - "Зворотний бік світів"

піч, але геть інша. Весела… чи що? Може, у такому місці печі веселими не бувають? Запитала саму себе. Запитала й печі, притуливши вушко до її тіла. Піч стогнала. Мальва ясно чула той стогін. Несподівано в голові зродився замисел.

— Пані Ягілко, можна я трохи приберуся у вашій печі? Підфарбую її чи що. Вона якась геть сумна у вас.

Ягілка стенула плечима. Вона не проти. Ніхто досі такого не пропонував, а їй, Ягілці, усе нíколи.

— Ну, якщо ти того хочеш, то будь ласка. Будемо вважати це твоєю платнею-вдячністю мені за те, що я тебе впустила. Під піччю знайдеш вапно, мазники та решту необхідного. Тільки обережно. Піч дуже стара, і якщо її ображати, то може й з’їсти.

— З’їсти? Ви жартуєте, так? — перепитала насторожена Мальва, уже не з таким захопленням дивлячись на піч.

— Зовсім ні. — Ягілка невдоволено скривилася. — Коли ти вже врешті зрозумієш, що я майже ніколи не жартую? А поки ти поратимешся, я відлучуся на півгодини. У мене справи. Гадаю, цього часу тобі стане?

Мальва кивнула. Вона знала, як доглядати за піччю. Не один раз допомагала бабусі прибирати її і всередині, і зовні.

Мальва притулила до печі руку. Ще тепла. Отже, діюча. Зазирати досередини не посміла, згадавши казку про Івасика-Телесика. Може, печеної Оленки там і нема, та вона не стане перевіряти. Годі з неї черепів на частоколі. Тим паче, що піч заслонена. Узяла до рук мітлу. Не втрималася, щоб не запитати:

— Діюча?

Після запитання мітла ледь чудно завібрувала у її руках. Мальва перелякано поспішила поставити її на місце.

Коли за годинку повернулася Ягілка, то неприховане здивування читалося в неї на мармизі. Її піч, стара та незграбна, ураз перетворилася на веселу та барвисту. Була розмальована мальвами та ружами. Ахнула від захоплення — така предивна краса. Біля печі, як годиться, стояли рядочком коцюба, лопата, ступа, мітла.

— Молодець, — похвалила Мальву. — Ти дещо вмієш, виявляється. Не тільки язиком плескати. Дякую за роботу.

Дівчина посміхнулася у відповідь, хотіла щось приємне відповісти, аж тут її очі натрапили на веретено та прядку, котрі стояли неподалік під вікном. Як це вона одразу їх не запримітила? Бо надто захопилася піччю, що ледве не проґавила таку красу.

— Ух ти, — Мальва аж плеснула в долоні від захвату: — Я таке тільки в музеях бачила. А ваша наче діюча. Можна мені спробувати?

І не чекаючи дозволу, простягнула руку до нитки у веретені. Ягілка спритно перехопила її:

— Ні, не можна. І після того як чемно питаєш дозволу, потрібно його отримати, а тоді вже наставляти руці. Зрозуміла, дівчино? А як нитку увірвеш? Упевнена, що зараз не прядеться нитка твого життя?

Мальва швидко забрала руку і вже пильно видивлялася довжину тієї нитки. Довгенька.

— А хто пряде? — зацікавлено запитувала.

— Кого призначено, той і пряде.

— А що, у нього сьогодні вихідний? Чому він не на місці? Хіба так буває і можна зупинятися?

— Ну ти й цікава Варвара, — хитро відповіла Ягілка.

Легко махнула в бік веретена рукою і… Веретено зашуміло, закрутилося колесо. Хтось невидимий пряв чиюсь нитку долі.

— О, не вихідний, просто невидимка, — здивовано пролопотіла Мальва і позадкувала, щоб бодай не сполохати прялю, бо чиясь нитка долі була довгою, але незначний різкий рух і — увірветься.

Задкувала, поки не вперлася в дерев’яне ліжко. Розвернулася. Ліжко як ліжко. На ньому лежало щось схоже на довгий товстий чорний шнур. Той заворушився. Ягілка миттєво відреагувала на цей порух. Говорила прамовою:

— Гагілко, свої. Темна кров у жилах доньки темного бога. Темний бік — це одне з облич Всебога. Інколи, щоб нове зачати, старе потрібно забрати, знищити, вбити. І день змінюється ніччю, літо — зимою, світло — темрявою. І тримається рівновага. Бо віра серця природна, а в природі темрява необхідна, так само, як і смерть. У цій дівчині є крапля крові темного сонця, і Темного світу, і світу Cвітлого, і світу смертного… Бо мати її смертна жінка. Світло у її очах — це не сяйво сонця Cвітлого світу, це проміння темного сонця. Пам’ятай її запах, берегине лона людського, і вбережи.

Тоді Ягілка звертається до Мальви:

— Чи ти готова до того, щоб поділитися з Гагілкою частинкою своєї плоті?

Мальва завбачливо обвиває себе руками. Змія загрозливо сичить.

— Ти маєш це зробити добровільно, дочко темного бога, бо інакше так і залишишся стояти на порозі й нікуди не підеш: ані вийдеш, ані зайдеш.

Мальва не розуміла, чого від неї хочуть. Рішення раптово зринуло в голові. Потрібна її плоть? Що ж, відрізáти собі палець чи вуха вона не стане. Адже кров — це також її плоть, чи не так?

Мальва простягає Ягілці руку:

— Я готова. Можеш узяти моєї крові. Моєї плоті. Я не хочу тут залишатися надовго. І не можу.

Ягілка хапає Мальву за ліву руку, звідкись у її руках з’являється ніж, вона робить на зап’ястку дівчини легкий надріз, нахиляє руку поближче до пащеки змії, а та… Відкриває свого гидкого зміїного рота і пожадливо п’є. Усе відбувається дуже швидко, що Мальва й отямитися не встигає, як уже сидить в іншій кімнаті за столом, а Ягілка омиває її рану водою і заспокійливо мимрить:

— Тепер жодна змія в жодному світі тебе не зачепить. Вони знають твою сутність і смак твого темного сонця. Темне сонце часто обпалює й живих. Тих, хто бачив смерть рідних, хто вийшов з лона смерті. Твоя матінка, щойно тебе народивши, померла. Темне сонце живе в тобі.

У Мальві від того, що відбувається, язик прилипає до піднебіння. Вона ж наче сама запропонувала свою кров, однак усе було аж надто несподівано. Ну, маленький укол в палець і краплина крові, але ж не фонтан…

— Ось так, — бубонить під ніс Ягілка. — Промию добре, і за мить будеш як нова.

— Ага. Я згідна бути як нова, але, будь ласка… — Мальва трохи перелякано дивиться на свою порізану руку та на те, як швидко та безболісно Мертва Ягілчина чарівна вода заживляє рану. — …Не треба більше нічого в мені надрізати і знак Чорного Сонця, який ви маєте на тілі, теж мені не треба робити. Домовилися? Я не хочу ані тавра, ані тату. Я проти. І пропонувати мене, як обід вашій подрузі змії, теж не треба. Нехай навіть вона особлива та врятувала саму Земун.

Ягілка весело підморгує Мальві:

— Ой, дівчинка злякалася! Донька Стрибога чогось боїться? А я думала, що ти як Колобок, котрий від усіх утік.

— Не від