Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"

Месьє Одинак зробив сто віджимань, поки закипала кавоварка. Ковтнувши кави, він змусив себе двісті разів присісти аж до ниття у м’язах.

Прийняв контрастний душ і поголився. Кілька разів глибоко порізався. Почекав, поки перестане йти кров, випрасував і одягнув білу сорочку, зав’язав краватку. Він запхав у кишеню штанів кілька банкнот і перекинув піджак через руку.

Виходячи з дому, Жан Одинак не дивився на двері Катрін. Його тіло розпачливо жадало її обіймів.

І що далі? Я втішаю себе, вона заспокоює себе. Зрештою ми схожі на два використані рушники.

Він забрав замовлення на книги, що сусіди повкидали в його поштову скриньку. Вийшов із будинку і привітався з Тьєррі, який стирав росу зі столиків кав’ярні.

Месьє Одинак їв сирний омлет, не помічаючи і не відчуваючи його смаку, бо був дуже зайнятий вранішньою газетою.

— Як справи? — запитав Тьєррі і поклав руку йому на плече.

Цей жест був такий жартівливий та дружній, що месьє Одинак насилу втримався, щоб не схопити Тьєррі за барки й не трусонути.

Як вона вмерла? Від чого? Чи дуже їй боліло? Чи кликала мене? Чи дивилася вона щодня на двері? Чого я був таким надутим егоїстом?

Чому все вийшло саме так? Якої кари я заслуговую? Може, краще накласти на себе руки, щоб хоч якийсь толк з мене був?

Месьє Одинак утупився в книжкові огляди й читав їх із несамовитою зосередженістю, стараючись не пропустити жодного слова, думки чи уривка інформації. Він щось підкреслював, писав короткі замітки й забував, що читав.

Починав знову…

Чоловік навіть не підняв голови, коли Тьєррі сказав:

— Там якась машина. Вона простояла тут півночі. Може, у ній хтось спить? Хтось вистежує того письменника?

— Макса Джордана?

Той хлопчисько не міг, щоб не утнути якоїсь дурниці.

Він швидко вислизнув з-за столу, коли Тьєррі пішов до машини.

Коли смерть постукала, вона злякалася. Вона хотіла, щоб я її захистив. Але мене не було поруч. Я, бачте, був дуже зайнятий — жалів себе.

Месьє Одинакові стало зле.

Манон. Її руки.

Її лист був наповнений життям, її запахом та її почерком. Як я сумую за нею.

Я ненавиджу себе. Я ненавиджу її!

Чому вона дозволила собі померти? Тут щось не так. Вона, мабуть, не померла і зараз десь живе.

Він побіг до вбиральні і його знудило.

Месьє Одинак підмів трап і відніс книжки, які впродовж останніх кількох днів відмовився продавати, назад на полиці, де вони зайняли свої попередні місця. Заправив новий рулончик паперу в касовий апарат. Він не знав, чим би йому ще зайнятися.

Якщо я витримаю сьогоднішній день, то переживу й решту свого життя.

Він обслужив якогось італійця, котрий запитав:

— Я нещодавно бачив книгу з вороном в окулярах на обкладинці. Її вже переклали?

Месьє Одинак сфотографувався з подружжям туристів, прийняв із Сирії замовлення на декілька книг, які містили критику Ісламу, продав компресійні панчохи пані з Іспанії та наповнив їжею мисочки Кафки і Ліндґрен.

Поки коти мандрували по баржі, месьє Одинак погортав каталог канцтоварів з рекламою серветок під столове приладдя, на яких були надруковані найзнаменитіші оповідання із шести слів від Хемінгуея до Муракамі. Поряд — сільнички і перечниці у вигляді голів Шіллера, Гете, Колет, Бальзака і Вірджинії Вулф, з яких сіль, перець чи цукор висипалися крізь отвори в зображеному волоссі.

Який у цьому сенс?

«Неймовірний нелітературний бестселер: нові закладки для кожної книгарні. З ексклюзивною пропозицією — культові книготримачі для відділу поезії зі „Щаблями“ Гессе».

А що? Непогана ідея. Напхати повно туалетного паперу з надрукованим на ньому кримінальним чтивом. А полицю прикрасити цитатою зі «Щаблів» Гессе: «Чарівна сила в починанні кожнім». Точно. Те, що треба!

Книгар дививсь у вікно на Сену, на мерехтливі хвилі, на вигин неба.

Це справді прекрасно.

Чи сердилась Манон, що їй довелося покинути мене ось так? Бо я — це я, й іншого вибору не було? Наприклад, поговорити зі мною. Попросити про допомогу. Розказати мені правду.

— Невже я такий, що не заслуговую на це? То що ж я тоді за людина? — закричав він.

Жан Одинак вхопив закритий каталог, скрутив його в дудку й запхав у задню кишеню своїх сірих штанів.

Здавалося, що впродовж двадцяти одного року його життя йшло саме до цього моменту. Лиш тепер йому стало зрозуміло, що він має робити й що мав зробити від самого початку навіть без листа Манон.

Внизу, у машинному відділенні, месьє Одинак відчинив свій надзвичайно охайний ящик для інструментів, вийняв викрутку із живленням від батареї, засунув насадку в кишеню сорочки й попрямував до трапа. Там він поклав каталог на металеву планку, вставив насадку в інструмент і почав один за одним відкручувати великі гвинти, що кріпили трап до нижньої частини набережної.

Наостанок він від’єднав трубу, яка вела до цистерни з прісною водою для гавані, витяг роз’єм із розподільного щита пристані й віддав кінці, якими «Літературна аптека» була прив’язана до берега впродовж останніх двадцяти років.

Месьє Одинак кілька разів добряче вдарив по трапу, щоб звільнити його від землі. Підняв планку, заштовхнув її у вхід на книжкову баржу, стрибнув слідом і закрив люк.

Він пішов до рульової рубки на кормі, подумки