Читати книгу - "Оголений нерв"

З нашого технікуму хлопець стояв на мітингах від Партії регіонів, так привіз тридцять тисяч гривень, а були й такі, що заробили по п’ятдесят тисяч. А вам платили в баксах? Правда, що ваші протести проплачувала Америка?

— Це так вам піднесли інформацію в технікумі?

— Та це кожна дитина знає! Ніхто безкоштовно не стояв! Усім вам платили.

— А коли збиралося півмільйона людей, то їм теж платили?

— Це ти повинен мені розказати, — мовила Іванна. — Гадаю, що їм нічого не дали, а тих, хто щодня стоїть, проплачували.

— Моя дурненька сестричка, — зітхнув Геннадій, — ми відстоювали свою свободу, яка дорого коштує, але її ціна не вимірюється грошовим еквівалентом. За неї заплачено людськими життями та пролитою кров’ю.

— Це лише красиві слова. Я ж тобі до кишені не лізу, то можеш зізнатися про свій заробіток, я нікому не скажу.

— Не мели дурниць! — роздратувався брат. — Якщо чогось не розумієш, то я розкажу, розжую і в рот покладу. У мене нема ніяких грошей, бо ніхто не платив, а якщо хочеш щось інше дізнатися, то запитуй.

— Не хочеш казати, то й не треба, — погодилася сестра. — Скажи мені чесно: тобі не страшно було стояти з бендерівцями разом?

— З ким? — розсміявся брат. — З бендерівцями?! Та ти навіть слово неправильно вимовляєш! З бандерівцями, — Геннадій зробив наголос на «а». — Ти хоч знаєш, хто такий Бандера?

— Степан Бандера вбивав українців, бандерівці вкидали дітей у колодязі, а їхніх батьків знищували, розстрілювали, розпанахували животи. Бандерівці ненавиділи українців. Спитай будь-яку бабцю, вона тобі розкаже, як наші люди боялися їхати на роботу на Західну Україну за розподілом після навчання. І не треба мені розповідати, що пишуть у книжках, що тобі наплели такі, як Марк, — роздратовано сказала дівчина.

— Іванно, ти погано знаєш історію, — спокійно мовив Гена. — Чи знаєш ти, що Степан Бандера був із набожної родини?

— Але ж це не заважало йому знищувати українців?

— До твого відома, він не був військовим і не провів жодного бою.

На обличчі Іванни промайнуло здивування.

— А ось Сталін убивав мільйони людей, — продовжив Геннадій. — А ти знаєш, за що Бандера три роки відсидів у німецькому концтаборі «Заксенхаузен»?

— За вбивства людей, за свої злочини?

— Ні, моя сестричко! — гаряче вигукнув Геннадій. — За те, що проголосив Акт незалежності України!

— Він міг убивати не власними руками, але ж убивали воїни УПА, — парирувала Іванна. — Чи й це будеш заперечувати?

— До твого відома, воїни УПА не провели жодного бою проти воїнів Радянської армії. Вони не окуповували чужі території, а захищали свою землю, свій народ, свою незалежність і від німецьких окупантів, і він карателів НКВС. І якщо стріляли в спини, то лише НКВСникам, які винищували народ, а потім палили села. А щодо тих жахіть, ніби бандерівці топили дітей та стріляли в жінок, теж поясню тобі. Є доведені факти, коли НКВСники перевдягалися у форму воїнів УПА і вбивали людей, щоб спровокувати бандерівців. Навіть партизани, які воювали на боці Червоної армії, визнали, що воїни УПА воювали за свою незалежність. А Семен Руднєв проводив разом з ними спільні бої проти окупантів упродовж двох тижнів. І наостанок. За відмову Бандери співпрацювати з німцями у концтаборі «Аушвіц» закатували двох його рідних братів. Степан Бандера також відмовився співпрацювати з комуністами, тому його родину переслідували і комуністи, і німці. Тепер зрозуміло?

Іванна, яка до цього часу мовчки слухала з невдоволеним виразом на обличчі, скептично пхикнула.

— Мій любий братику! Тепер я вірю, що вас там напували наркотиками чи ще якоюсь гидотою. Тебе обробили з ніг до голови, так засрали мізки, що довго їх не відмиєш. Правду люди кажуть, що бандерівці ненавидять схід країни, для них Бандера герой, а для нас — убивця. Я тільки одного не розумію: як ти повівся на ці казки? Чому ти зрадив Донбас і перекинувся на бік бандерівців? «Схід і Захід разом»? Дурня! Ми для них — робоча сила. Чому весь Донбас повинен працювати на Захід, утримувати їх, годувати, а вони нас не чують? Чому ми повинні їх слухати, а на нас усім начхати?! — майже кричала Іванна. Лице у неї розчервонілося від гніву. — Вони хочуть вдома відсиджуватися на диванах, а наші шахтарі гинуть у забоях?! Та наші ж батьки труяться на хімічних заводах, щоб утримувати западенців! Ти зрадив і Донбас, і нашу родину! Ти продався їм за тридцять срібняків! Ти гадаєш, що у нас хтось підтримував майдаунів? Та навіть твої друзі вважають тебе зрадником! Вони хвилювалися за тебе, щоб не вбили дурня, а на решту їм було начхати! Може, я дурна і нічого не розумію, але навіть наші викладачі засуджували майдаунів, яким не хочеться жити спокійно! А у нас народ спокійний, бо їм працювати треба, а не стовбичити на Майдані. Хто там стояв? Безробітні! Ледарі, які не хочуть ходити на роботу, а ми всі повинні на них працювати?! Нам нічого не потрібно, дайте нам роботу, вчасно зарплатню, пенсію і право розмовляти рідною російською мовою, а не телячою. І все!

Від таких слів Геннадій оціпенів. Перед ним стояла сестра, охоплена гнівом. Не той веселий повненький Чебурек, а незнайома, злобна фурія, розчервоніла, з розпатланим волоссям, зла, жорстока й чужа.

— Йди від мене геть, — сказав він тихо, але чітко вимовляючи кожне слово.

— Будь ласка!

Іванна різко повернулася й швидко вийшла, грюкнувши дверима. Геннадій обхопив голову руками. Різкий біль стис її міцним металевим обручем, думки сплуталися в один клубок. У пам’яті хаотично промайнули картинки, як у пришвидшених кадрах кіно: багатолюдний натовп, блискучі шоломи яйцеголових «беркутівців», друзі, прапори, гімн України, палаючі шини, постріли, кров, темрява…

— Синку, ти спиш? — почув він голос матері, який донісся ніби через товщу води.

— Ні… Так, — розгублено закліпав очима Геннадій.

— Тобі зле?

— Ні, все добре, — оговтавшись, відповів Геннадій.

Він і сам ще не второпав, що то було: чи він заснув і знову наснилися жахіття, чи неприємна розмова з сестрою збурила жахливі спогади.

Гена подивився на матір. Вона ще така молода, гарна, а в очах — втома. Усе життя працює з батьком, як тут кажуть, «на хімії», щоб заробити йому на окреме житло, економлять на всьому, а кількість