Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

і знову заіржав.

Святий Джон і всі божі угодники! вигукнув приголомшений фермер, хапаючи мула за вуздечку, щоб той не втік. Часом не з Чарівної країни ця тварина? Я б у цьому поклявся, якби на віку не стояла адреса Фреда Канніша.

Батькові слова справили надзвичайне враження на Енні. Вона відразу ж відчула, що коли їй судилося побувати в Країні Чудес, то засіб до цього ось тут, перед її очима.

Фермер Джон марно шукав у пакувальних стружках листа від Фреда. Зате він знайшов чудове сідло з м'якою подушкою і посрібленими стременами. Лист знайшовся в іншій скрині, у якому виявився сірий мул, трохи менший на зріст, ніж перший. Було там і друге сідло.

Ось що писав Альфред Канніиг: «Дорога сестричко Енні! Твоє бажання потрапити до Чарівної країни настільки велике, що довелося помізкувати й піти тобі назустріч. Я працював ціле літо і зробив цих механічних мулів, яких посилаю тобі й твоєму другові Тімові О'Келлі…»

Читання листа довелося припинити, тому що Тім закричав на все горло і так стрибнув через голову, що навряд чи вдавалося це зробити бодай одному хлопчиську його літ. Коли Тіма вгамували, фермер став читати листа далі.

«… Ці мули, — писав Альфред, не потребують ні їжі, ні води, а енергію вони одержують від сонячних батарей, які я вмонтував їм під шкіру… Адже сонця у Великій пустелі вистачає, тож не доведеться турбуватися про те що мули зупиняться на півдорозі за браком корму».

Далі в листі йшли настанови про те, як керувати тваринами. У гриві кожного мула був схований шпеник, який рухався взад-вперед. Якщо його зсунути, назад до упору, це означало «стоп». У середньому положенні — помірна рись, а коли пересунути шпеник до переднього упору, мул поскаче учвал. Повертати тварин праворуч і ліворуч було ще простіше: досить потягти за вуздечку.

Альфред писав, що мулів досить тримати на сонечку дві-три години на день. Під час їзди у ясну погоду батареї заряджаються автоматично.

Винахідник повідомляв, що, аби уникнути неприємностей, він послав мулів незарядженими.

— А чому вони іржуть й самі вилізли із скринь? — спитав Тім О'Келлі, котрий, як на свій вік, непогано розумівся в механіці.

Фермер Джон замислився і невдовзі знайшов пояснення.

— Очевидно, сонце так сильно нагрівало стінки скринь під час поїздки що цього виявилося досить для зарядки батарей, — вирішив він. — Але, чорти б мене вхопили, виходить, що хлопець зробив незвичайний винахід!.. Так, напевно на цих мулів можна покластися!

— І сміливо відпустити нас з Тімом до Чарівної країни! — весело підхопила Енні.

— Ну, це ми ще побачимо, — з удаваною суровістю заперечив батько.

Наприкінці листа Альфред зробив Енні і Тімові важливе застереження. Він радив нікому-нікому не відкривати під час їхньої подорожі таємниці чудесних тварин. Хай усі вважають їх звичайними тваринами, від яких вони не відрізняються на вигляд. Тоді буде менше небезпеки, що хтось забере їх у дітей.

— Фред, очевидно, цілком певен, що Тім з Енні не сьогодні-завтра рушать у дорогу, — пробурчав фермер. — Але ж незабаром почнеться навчальний рік.

Тут, як не дивно, на захист дітей стала місіс Анна.

— Еллі не один рік пропустила, — мовила вона, — а вчиться дай Бог кожному. Те, що вона побачила і зазнала, замінило нашій дівчинці роки і роки навчання…

— То ти не боїшся відпустити їх самих до Чарівної країни? — здивовано спитав Джон.

Проте його дружина вірила, що кожному на роду написано своє і що від долі не втечеш.

— Можна впасти з ґанку і переламати кістки, — заявила місіс Сміт, — а хтось із трьох незвичайних подорожей повернеться цілим і неушкодженим, як Еллі.

До речі, сама Еллі, приїхавши наступного дня, виявилась палкою захисницею Тіма й Енні. З такими сильними союзниками діти перемогли. Навіть батьки Тіма О'Келлі погодилися відпустити хлопчика.

Вирішили, що Енні з Тімом рушать у дорогу в першу ж неділю, коли фермер Джон, вільний від роботи, зможе провести їх хоча б за два десятки миль від дому.

Еллі була в захопленні від мулів.

— Оце б нам з Тотошком такого скакуна, коли ми, втомлені, плентались шляхом, викладеним жовтою цеглою! — вигукувала вона. — Пригадуєш, Тотошенько?

Тотошко пам'ятав. Він добре розумів, що його вже не візьмуть у нову подорож до Чарівної країни, і змирився з цим. «Нічого не вдієш, старість, — думав пес. — Нехай відправляється Артошко. Треба давати дорогу молодим».

Еллі дала мулам імена. В останньому семестрі вона вивчала давню історію і назвала сірого Цезарем, а гнідого Ганнібалом. Ці звучні імена дуже сподобались дітям.

ПОЧАТОК ПОДОРОЖІ

дного серпневого ранку Енні і Тім О'Келлі попрощалися з рідними і рушили в дорогу, їхнє спорядження було продумане до дрібниць, у цьому особливо Допомогла досвідчена мандрівниця Еллі.

Запас провізії було складено у подвійні шкіряні торби, перекинуті через спини мулів. Діти взяли рюкзаки з найнеобхіднішим у дорозі: там було покладено по зміні білизни, мило, зубні питки і порошок, ножі, виделки, інший дорожній дріб'язок. Через плече Енні висіла підзорна труба, яку подарував Еллі одноногий моряк Чарлі Блек. На лівій руці у кожного з дітей був компас, а на правій — годинник. У Тіма в сумці лежав спущений волейбольний м’яч. Річ у тім, що хлопчисько вирішив навчити Жуванів і Мигунів шляхетної гри у волейбол. Тім був прекрасний гравець, і його приймали в команду навіть старші діти. До того ж Тім був озброєний: на поясі висів міцний кийок з потовщенням на кінці.

З торбинки, притороченої до сідла Енні, визирала Артошкова мордочка. Чорні песикові оченята весело поблискували, він був страшенно задоволений подорожжю Коли йому набридало сидіти в торбі він уривчасто дзявкав, його спускали додолу, і він біг за мулами.

Джон Сміт проводжав дітей на руденькій кобилці Мері, Ганнібал і Цезар йшли дуже повільно, проте фермерська конячина ледь встигала за могутніми мулами, зарядженими сонячною енергією.

— Добра худібка, що й казати, — бурчав задоволений Джон. — Таких би запрягти у плуга, вони за день бозна-скільки акрів переорють…

Ніби розуміючи фермерові слова мули невдоволено поводили довгими вухами.

Настав час прощання. Джон сердечно обняв Енні й Тіма, побажавши їм щасливої дороги, просив бути обережними і не затримуватись у Чарівній країні, тому що батьки будуть день і ніч думати про них, чекати.

Тім і Енні перевели шпеники на швидкий хід, мули дзвінко брикнули копитами, з під їхніх ніг піднялась курява, і за п'ять хвилин фермер ледве міг розгледіти оддалік дві невиразні плямки.

— Крий мене Боже, — прошепотів