Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То правда… — згодився Тато. — Якби я знав, коли у тебе день народження. Твій тато вічно десь губив свій календар…
— Але ж існують ще іменини, — благальним голосом заскімлив Чмих.
— Гаразд, хай буде по-твоєму. На свої іменини одержиш таємничий подарунок, — пообіцяв Мумі-тато. — А тепер помовчте, я читатиму далі…
Розділ шостий,
у якому я засновую колонію, переживаю особисту кризу і викликаю привида на Острові Жахів.
Мені надовго запам’ятається той ранок, коли Фредріксонові надійшла термінова телеграма. Починався він спокійно та мирно. Ми сиділи в рубці «Мурської Сиринади» і пили каву.
— Я також хочу кави, — попросив Гризлик, видмухуючи бульки у своїй склянці з молоком.
— Ти ще маленький, — приязно зауважив Фредріксон. — До того ж, за півгодини тебе відішлють до мами поштовим судном.
— Справді, — незворушно відгукнувся Гризлик, і далі видмухуючи бульбашки в молоці.
— А я залишуся у вас! — вигукнула Доня Мюмлі. — Аж доки стану зовсім дорослою. Послухай, Фредріксоне, чи не міг би ти винайти щось таке, від чого мюмлі ставали би жа-а-ахливо великими?
— Нам і маленької вистачає вище вух, — буркнув я.
— Мама теж так каже, — погодилася Доня. — А знаєте, що я прийшла на світ у мушлі і, коли мама знайшла мене у своєму акваріумі, була не більшою за водяну блоху?
— Ти знову вигадуєш! — розсердився я. — Я чудово знаю, як діти з’являються на світ — з маминого животика. Лежать там до своєї появи, як зернята у яблуку! Навіщо нам мюмлі на борту? Вони приносять нещастя!
— Дурниці! — безтурботно відповіла Доня і відпила кави з горнятка.
Ми прив’язали до Гриз ликового хвоста аркуш з адресою і розцілували його рийку. Треба віддати малюкові належне — він нікому з нас не відгриз носа!
— Вітай від нас маму! — напучував малого Фредрік— сон. — І нічого не погризи на поштовому судні!
— Постараюся! — пообіцяв щасливий Гризлик.
Потім вони обоє з Мюмлею подалися в дорогу, Доня пообіцяла допильнувати, щоб Гризлик щасливо дістався на борт поштового судна.
Фредріксон розгорнув на столі рубки карту світу. Саме тієї миті хтось постукав у двері і сповістив громовим голосом:
— Телеграма! Термінова телеграма Фредріксонові!
За дверима стояв великий гемуль з Королівської гвардії Володаря. Фредріксон, зберігаючи самовладання, одягнув на голову капітанського кашкета і з поважною міною прочитав телеграму. Там було таке:
«Нам стало відомо фредріксон винахідник покликанням крапка просимо віддати свій талант службу володареві знак оклику відповідь терміново крапка».
— Перепрошую, але цей король шкутильгає в право— писі, — зауважив Верть, який навчився читати написи на своїй бляшанці (коли та мала ще, звісно, блакитну етикетку).
— У термінових телеграмах зазвичай пропускаються прийменники, — пояснив Фредріксон. — Бракує часу на них. А загалом дуже промовиста телеграма!
Він досяг з-поза барометра щітку до волосся і заходився так енергійно вичісувати свої вуха, аж клоччя шерсті летіли на всі боки.
— Можна мені порозставляти прийменники у тій твоїй телеграмі? — запитав Верть.
Та Фредріксон його не чув. Він щось пробурмотів собі під ніс і перейшов до чищення штанів.
— Фредріксоне, — озвався я стиха. — Якщо ти почнеш служити своїми винаходами Володареві, ми нікуди більше не помандруємо… Так?
Фредріксон якось невизначено відмахнувся.
— А винаходження займає багато часу… Так? — не вступався я.
Коли Фредріксон не відповів і цього разу, я закричав у розпачі:
— Як можна стати шукачем пригод, сидячи на одному місці! Ти ж хотів стати шукачем пригод, хіба ні?
І раптом я не повірив своїм вухам:
— Ні. Я хотів стати винахідником. Я мрію побудувати летючий річковий корабель.
— А зі мною що буде? — геть спантеличився я.
— Можеш разом з рештою заснувати тут колонію, приязно усміхнувся Фредріксон і зник.
Того ж пообіддя Фредріксон перебрався до Парку Несподіванок, і «Мурську Сиринаду» прихопив із собою. На березі зосталася в самотині тільки рубка. Королівська гвардія Володаря перетягнула наш корабель до поля розваг, оточила його надзвичайною секретністю та вісьмома новими мурами, які з величезною втіхою побудували піддані.
До винахідницького майданчика було доставлено безліч тачок з інструментами, тонни шестерень та кілометри сталевих пружин. Фредріксон пообіцяв Володареві придумувати по вівторках та четвергах страшилки для його Парку Несподіванок в обмін на дозвіл решту часу присвячувати винаходові летючого корабля. Про все це я довідався лише згодом. А тоді відчував себе просто зрадженим. Мені у душу знову закрався сумнів щодо чеснот Володаря, і я втратив здатність захоплюватися королями. До того ж, я не знав, що означало чудернацьке слово «колонія». Зрештою подався шукати розради до хатинки Мюмлі.
— Привіт! — радо зустріла мене Доня Мюмлі, яка саме мила під водяною помпою своїх численних братчиків та сестричок. — У тебе такий вигляд, наче ти наївся кислючої журавлини!
— Я вже більше не шукач пригод, а засновник колонії, — відказав я понуро.
— Он як! А що це таке? — запитала Доня Мюмлі.
— Не знаю, — пробубонів я. — Напевно, щось жахливо безглузде. Ліпше податися у світи з гатіфнатами, покинути всіх і стати самотнім, як вітер пустелі або морський орел…
— Я піду з тобою! — не вагаючись ні хвилини, вирішила Мюмля і покинула помпувати воду.
— Але ж ти не Фредріксон, — сказав я таким тоном, що будь-хто збагнув би його значення, тільки не Мюмля.
— Звичайно! — зраділа Доня. — Мамо! Де ти? Ну куди вона знову поділася!
— Я тут, — озвалася Мюмля-мама, визираючи з-під листочка. — Скількох ти вже помила?
— Половину, — повідомила Доня. — Решта залишаться немитими, бо ось цей мумі-троль попросив мене супроводжувати його у мандрівці навколо світу — будемо самотні, як вітер в пустелі або синиця у небі…
— Ні, ні і ще раз ні! — запротестував я стривожено, і мою тривогу можна зрозуміти. — Я зовсім не це мав на увазі!
— Ага, не як синиця, а як орел… — поправила себе Доня Мюмлі.
— О, невже! — скрикнула здивовано Мюмля-мама. — То ти не обідатимеш з нами?
— Ах, мамо, коли побачиш мене наступного разу, я буду найбільшою мюмлею світу! Вирушаємо вже?
— Знаєш, обдумавши ситуацію ще раз, я вирішив справу на користь колонії, — мовив я ледь чутно.
— Гаразд, — жваво згодилася з моїм рішенням Мюля. Станемо колоністами! Поглянь, мамо, на справжнього колоніста! Я негайно покидаю домівку!
Любий читачу, задля твого ж власного блага, закликаю тебе не втрачати обачності, маючи справу з мюмлями! їх цікавить геть усе, але вони цілком не здатні зрозуміти, що самі нікого не цікавлять!
Отож, я проти власної волі змушений був заснувати колонію з Донею Мюмлі, Вертем та Потішником. Ми зібралися у покинутій Фредріксоном навігаційній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга друга», після закриття браузера.