Читати книгу - "Знак Хаосу"

під відкритим небом і здатних задовольнити найрізноманітніші смаки. Піднімаючись, ми не раз зупинялися, щоб купити пиріжки з м'ясом, йогурт або цукерки. Ігнорувати такі апетитне ласощі могли лише самі ситі.

Я помітив, як пластично вона рухалася, долаючи перешкоди. Це була не просто граціозність. Це було станом буття — тривалого тренування. І кілька разів я помітив, як вона озирається в напрямку, звідки ми прийшли.

Я і сам дивився, але не побачив нічого незвичайного, на що варто було подивитись. Одного разу, коли при нашому наближенні вийшов якийсь чоловік, я побачив, як її рука метнулася до кинджала, а потім знову опустилася.

— Тут так жваво, стільки всього відбувається… — прокоментувала вона через деякий час.

— Вірно. Я думаю, що в Бегмі менше суєти?

— Набагато.

— Там безпечніше прогулюватися, де заманеться?

— О, так.

— І жінки там проходять таке ж навчання військовій справі, як і чоловіки?

— Зазвичай ні. А що?

— Просто цікаво.

— Але я трохи навчалася битися, як зі зброєю, так і без неї.

— Навіщо?

— Батько запропонував. Сказав, що це може стати в нагоді родичу людини з його становищем. Я подумала, що він, можливо, має рацію. По-моєму, насправді, він хотів би мати сина.

— Ваша сестра теж навчалася цього?

— Ні, її це не цікавило.

— Ви збираєтеся робити кар'єру в дипломатії?

— Ви говорите не з тією сестрою.

— Знайти багатого чоловіка?

— Ймовірно, товстого і нудного.

— Що ж тоді?

— Можливо, я скажу вам пізніше.

— Гаразд. Я запитаю вас, якщо ви не скажете.

Ми йшли на південь по Головній Площі, і коли наблизилися до її кінця, вітри посилилися. Вдалині в полі зору з'явився свинцево-сірий, з білими баранчиками хвиль океан. Над хвилями кружляло багато птахів і один дуже гнучкий дракон.

Потім ми пройшли під Великою Аркою і, вийшовши нарешті до сходового майданчика, подивились вниз. Видовище було захоплююче — з обох сторін від коротких широких сходів — крутий обрив до коричнево-чорного берега далеко внизу. Я побачив відбитки хвиль на піску, залишені відливом, схожі на зморшки на лобі старого. Вітри тут дули сильні, і коли ми наблизилися, посилився вологий солоний запах, який придавав вітрові якість густоти. Корал на мить відсахнулася, а потім знову наблизилася.

— Виглядає більш лякаюче, ніж я думала, — помовчавши, сказала вона. — Ймовірно, страшно, коли йдеш по ній?

— Не знаю, — відповів я.

— Хіба ви ніколи не піднімалися і не спускалися по ній?

— Ні, — коротко кинув я. — Ніколи не було причин виконати таке.

— Я могла подумати, що ви захочете це зробити, так як тут ступала нога вашого батька.

Я знизав плечима.

— Я сентиментальний з інших приводів.

Вона посміхнулася.

— Давайте спустимося на берег. Ну будь-ласка!

— Зрозуміло, — погодився я, ми зробили крок вперед і стали спускатися.

Широкі сходи привели нас вниз футів на тридцять, потім раптово звузилися. Хоча, принаймні, сходинки тут не були мокрими і слизькими. Десь далеко внизу я розгледів місце, де сходи знову розширювалася, що давало можливість пройти двом людям поруч. Поки, проте, ми спускалися один за одним і я відчував роздратування від того, що Корал якимось чином опинилася попереду мене.

— Якщо ви нагнетеся, я перестрибну вперед, — запропонував я їй.

— Навіщо? — Запитала вона.

— Щоб бути попереду в разі, якщо ви оступитеся.

— Нічого, — сказала вона. — Я не оступлюсь.

Я вирішив, що сперечатися не варто, і дозволив їй йти першою.

Сходові майданчики, після яких мінявся напрям, слідували без усякої системи, і були зроблені там, де обриси скель дозволяли такий поворот. Тому деякі марші були довші інших, і шлях вів нас по всьому фасаду гори. Вітри тепер дули набагато сильніші, ніж нагорі, і ми намагалися триматися так близько до схилу гори, як тільки дозволяв рельєф. Та й не будь там такого вітру, ми все одно робили б те ж саме. Відсутність поручнів змушувала триматися подалі від краю. Траплялися місця, де гірська стіна нависала над нами, немов печера, а в інших місцях ми йшли по кам'яних виступах і почували себе відкритими з усіх боків. Вітер кілька разів хльоснув мене плащем по обличчю. Я вилаявся, згадуючи, що місцеві жителі рідко відвідують історичні місця власного краю. І я почав розуміти їх мудрість. Корал поспішала вперед і мені довелося збільшити швидкість, щоб нагнати її. Попереду вже виднівся сходовий майданчик, який позначав перший поворот шляху. Я сподівався, що вона там зупиниться й скаже мені, що передумала щодо необхідності цієї експедиції. Але такого не сталося. Вона повернула і продовжувала спускатися далі. Вітер вкрав моє зітхання і забрав його в якусь казкову печеру, призначену для волань ошуканих.

І все ж я не міг іноді не подивитися вниз і не згадати про батька, який піднімався за цими східцях, мечем прокладаючи собі шлях. Не хотів би я такого спробувати, принаймні поки не вичерпалися би більш хитрі можливості. Потім я подумав, наскільки ми нижче рівня самого палацу…

Коли ми, нарешті, дісталися до майданчика, після якого сходи розширювалася, я поспішив наздогнати Корал, щоб мати можливість йти поруч. У поспіху я налетів на якусь нерівність і спіткнувся на повороті. Нічого особливого. Я зумів викинути руку і віднайти стійкість. Мене, однак, здивувала чуйність Корал до змін звуку моєї ходи, а також її реакція на це. Вона раптом подалася назад і розвернулася всім тілом убік. Коли вона це зробила, її пальці з'єдналися з моєю рукою і вона відштовхнула мене до скелі.

— Гаразд! — Видихнув я повітря з швидко пустіючих легень. — Зі мною все в порядку.

Вона піднялася і обтрусилася, поки я відновлював рівновагу.

— Я почула… — Почала було вона.

— Я зрозумів. Але я просто зачепився каблуком. Ось і все.

— Я не могла цього знати.

— Все прекрасно. Спасибі.

Ми взялися спускатися по сходах пліч-о-пліч, але щось змінилося. Тепер у мене зачаїлися підозри, які я ніяк не міг розсіяти. Принаймні, поки. Те, що прийшло мені на розум було надто небезпечним, якщо я опинюся правий.

І тому я сказав:

— Карл у Клари вкрав корали.

— Що? — Перепитала вона. — Не розумію.

— Я сказав «Який приємний день для прогулянки з гарненькою жінкою!»

Вона дійсно почервоніла. Потім пішло:

— Якою мовою ви це сказали… в перший раз?

— Англійською, — відповів я.

— Я його ніколи не вивчала. І говорила вам про це, коли ми розмовляли про «Алісу».

— Я пам'ятаю. Просто примха з мого боку.

Берег, до якого ми спускалися, був смугастим, як тигр, і місцями виблискував. Уздовж нього тяглися хвилясті лінії піни і птиці кричали і пікірували на викинуті хвилями водорості. На деякій відстані від берега