Читати книгу - "Літо Мілени"

залишилася сидіти на табуретці, тримаючи у руках збільшені зображення двох відбитків.

Вона сиділа так страшенно довго, не чуючи жодних звуків. Дивилася у дзеркало і вивчала себе, думаючи, яка ж вона гарна. Розглядала свої очі, волосся, губи, ніс і зі здивуванням розуміла, що страшенно схожа водночас і на маму, і на татка. Так, ніби перед нею сиділи Касандра і Флор, але в одній особі. Години спливали, а Мілена навіть не відчувала їхнього плину. Згадувала собі дитинство, Руженку, о. Лавра, бабцю Земиславу та інших. І думала, як же вона любить літо.

Врешті двері відчинилися, і в кімнату неспішно увійшов товстенький і червоненький чоловічок.

— Ну от, Міленко. Ну от, — промовив він.

Мілена звела на нього очі. А він мовчки дивився на неї і загадково посміхався. Потім сказав:

— Усе. Можеш собі йти.

Він звільнив Міленині затерплі руки від наручників і кудись пішов, залишивши двері незамкненими. Мілена кивнула в дзеркало і вийшла в коридор. На підлозі була проведена біла лінія, за якою вона і пішла. Знову потяглися коридори, коридори, коридори, потім — сходи і ліфти, коридори, коридори, коридори... І Мілена опинилася назовні. Недалеко біля виходу вона побачила свій червоний автомобіль. За кермом сидів її знайомий незнайомець. Мілена сіла поряд і сказала:

— Знаєш, у нас із тобою ідентичні відбитки пальців.

— Знаю... — відповів він. — Мене звати Леон.

— Я здогадувалася, — промовила Мілена. — Ну то їдьмо!

Автомобіль рушив, залишаючи позаду заґратовані вікна сірої будівлі.

— Ми мусимо їхати геть звідси, — сказав Леон. — Бо рано чи пізно доведеться повернутися до цієї будівлі, якщо не мені, то тобі. Я зібрав усі речі і вже купив за твої гроші той млин у горах. Туди ми і поїдемо, але спершу візьмемо шлюб он у тій каплиці.

Вони обвінчалися, і в подарунок Мілена отримала кольоровий альбом з малюнками того хлопця, який намалював їй якось о. Лавра. Коли молоді продовжили подорож, Леон сказав:

— Я багато чого встиг, поки тебе не було. Я купив усім своїм друзям у подарунок по середньовічному замку, але все одно багато грошей ще залишилося. Не кажучи вже про твої багатства. Але нічого — згодиться. Матильда і Марселіна передавали тобі палкі привітання і подарували контейнер твоїх улюблених цигарок. Він вже, мабуть, чекає нас біля млина.

Дорога бавилася з обрієм і навіть одного разу перегнала його, але потім швиденько відстала знову. Рівнини плавно перейшли в невеликі пагорби, а десь там, далеко, виднілися обриси справжніх височенних гір.

15

Маленька і гарна, Мілена стояла поміж зелених трав у дивовижній долині, яка пахла молоком і свіжою землею. Бачила вітер, овець, схоже на них каміння, чула нерівний і мелодійний передзвін їхніх нашийних дзвоників і затишне гудіння джмеля, який збирався вмоститись на товстій квітці конюшини. Підійшов Леон, тримаючи на руках маленьке ягнятко. Мілена поцілувала їх по черзі і присіла на траву. Вона плела вінок з маргариток і намагалася поміж хмар побачити бабцю Земиславу та діда Леона.

— Я буду доглядати за цією травою, — промовила Мілена. — Знаєш, одні люди живуть для того, щоб малювати, інші — щоб ростити дітей, ще інші — доглядають за тваринами або вазониками, а я буду доглядати за цією травою, бо я дуже її люблю.

— Добре, — сказав Леон. Потім, помовчавши, додав: — Там тобі прийшов якийсь дивний конверт. Може, подивишся?

Мілена поклала вінок на траву і повільно пішла до млина.

Вона розрізала конверт, і звідти випала фотографія. На ній застигли люди, про існування яких Мілена забула ще сто років тому. Це були: Пані Колишня Красуня, Сіруватий з племінником, Бабця У Плетеній Спідниці і Сивий Пан. Мілени чомусь на знімку не було. Не було на ньому і пари дивних рибоподібних істот, які сиділи збоку, бо знімок був зроблений власне звідти. На звороті Мілена прочитала:

«Шановна пані Мілена мусить заплатити нам купу грошей, якщо не хоче неприємностей. Ми впевнені, пані Мілена усім серцем пошкодує цих нещасних людей, які зображені на знімку, бо от нам їх аніскілечки не шкода, нехай сидять собі в нашому льосі без їжі і питва. Тільки купа грошей ласкавої пані Мілени може їх врятувати. З повагою і надією — Риб’яча пара».

— Шантаж... — сказав Леон, прочитавши написане з-за Мілениного плеча.

— Ну от бачиш, і згодилися нам тепер ті гроші, що залишилися від пограбування тобою банку. Але як от їх передати? До речі, той Сивий Пан — видатний науковець. Свого часу завдяки його книзі я викупила з полону Ванду.

— То виклич Ванду сюди, нехай вона займається цією справою.

Так вони і зробили. Наступного дня Мілена поїхала автомобілем до найближчого гірського села і відіслала телеграму до Ванди. А за добу під вікнами млина почулося тріпотіння крил. Ванда без вагань узялася за визволення сердешних людей, які сиділи невідь-де зачинені в сирому і темному льосі. Вона мусила знайти Риб’ячу пару, передати їм купу грошей і простежити, щоб полонених було звільнено.

Все сталося саме так, і з того часу Мілена та Леон щороку отримували листівки від них і пересилали їх Ванді. А ще свою подяку у вигляді веселих кольорових рибок у крихітних акваріумах передавала Риб’яча пара.

Через два роки Мілена народила сина, за рік — ще одного. Їх назвали, звичайно, Лавром і Флором. Вони росли поміж польових квітів і кудлатих білих хмар і були такими вродливими, що відірвати погляд від них було просто неможливо. Виховувати малюків прибули старенькі, але ще повні сил та енергії сестри-близнючки Матильда і Марселіна, бо ж Мілена майже увесь свій час проводила біля трав. Хоча, звичайно, синів Мілена любила прешалено. Так само, як і свого чоловіка, що тим часом розводив найбіліших і найкудлатіших у світі овець. Ті вівці були схожими на хмари, з вовни їхньої виходило таке чарівне прядиво, кращого за яке годі було й шукати.

Тим часом з дому прийшла звістка, що Касандра і Флор якось вирушили в навколосвітню подорож і зникли десь на кордоні Франції та Італії. Тільки одного ранку Мілена знайшла на підвіконні спальні дітей дивовижну, вирізьблену з дерева троянду, нічим не відмінну від живої. Мілена вмить здогадалася про її походження і залилася гарячими сльозами. Потім посадила троянду під вікном, і невдовзі з неї розрісся цілий трояндовий кущ, потім — два, три, десять.

Пречудовішого місця, аніж млин Мілени і