Читати книгу - "Розмір має значення"

вищий рівень доступу, ніж начальник відділу. А у дрібних конторах прибиральниця взагалі має необмежений доступ, просто як генеральний директор. Ну що, елегантно? Отож-бо. А ви гадали, що я просто вирішив поділитися спогадами.

Прибиральниці зазвичай працюють зовсім за іншим графіком - коли ми відпочиваємо, їхній робочий день в розпалі, а коли ми йдемо на роботу, вони десь у закапелку збирають речі, чи не так? І от саме через це я вийшов на полювання зранку.

Впевненою, але не дуже швидкою ходою, щоб мати можливість роздивитися навкруги, я простував повз ворота з різноманітними написами. Навряд чи пан Марек і тут витрачає шалені гроші на рекламу, а отже, вивіска «Пані Граціоза» не буде впадати в очі. Так і є. На великих і порядно поіржавілих воротах виднілося з десяток вивісок, і серед них знайома морквяна табличка з чорними літерами. Ось воно, гніздо терористів.

Так само поважно і впевнено я пройшов далі, розмірковуючи над планом дій. Насправді ситуація була не з найкращих. Бо коли б на воротах висіла лише одна табличка - нема питань. А тут треба мати певність, що людина, яка вийшла на вулицю, працює саме на пана Марека. І вірогідність цього складала, судячи з кількості табличок, відсотків із десять. Не станеш же вербувати всіх прибиральниць на заводі! Хоч коли розміркувати спокійно, залишалася одна можливість - пролізти на прохідну та під якимось приводом позазирати в документи громадян. Завдяки їдючим фірмовим кольорам я навіть мав шанси відрізнити перепустки «Пані Граціози» здалеку. Що ж, варто спробувати.

Удавши, що мої туфлі терміново вимагають втручання, наприклад, через розв’язані шнурки, я присів навпочіпки, й одночасно непомітно розвернувся на 180 градусів. Цей простий маневр не могла помітити непідготована людина, тож він гарантував мене від зайвої уваги попутників. За якихось двадцять секунд розібравшись із шнурками, я підвівся і почимчикував до воріт, злегка кваплячись, як людина, що боїться запізнитися. Потрапивши на подвір’я, прилаштувався позаду похмільного сталевара і зняв з його рук перший код доступу.

Мені пощастило - тут працювала найпростіша система контролю, з цифровим кодом. Підманювати такі нас учили іще на першому курсі. Пан Володиєвський не надто ретельно охороняє свої секрети. Хоча чому це свої? Швидше за все, це чужі секрети, а пан Марек тільки виконує роль офіційного прикриття.

Але зараз не це головне. Опинившись у просторому вестибюлі, я оцінив ситуацію і подумки вилаявся. Тому що просто переді мною стовбичило двоє дверей з табличками «М» та «К», тобто по-нашому «Ч» та «Ж». Статева сегрегація. Люди впевнено проходили всередину відповідно до своєї статі. Пішов і я - не залишатися ж у вестибулі на радість тутешній службі безпеки. За дверима з літерою «М» виявилася простора зала із сотнями залізних шафок, біля яких ліниво перевдягалися адепти механічної праці. Я втрапив до так званого гігієнічного буферу. Воно і зрозуміло - робота на восьмому рівні доволі брудна, а тому вихід та вхід здійснюється через отаку от залу з переодягальнею та душовою. Все елементарно. Звідси, вочевидь, і простий код на вході. А там, на виході з буферу, уже встановлено справжню систему контролю. Звідси й статева сегрегація - не дійшов іще фемінізм до спільних душових, мать його так. Чому мать його так? А тому що прибиральницями нині працюють переважно жінки, і як тут вибереш потрібний об’єкт для вербування, коли від нього тебе відокремлює бетонна стіна!

Так, Мамаю, ти влетів.

Однак нас не вчили відступати без бою, і я знайшов собі шафку в найдальшому кутку, аби мати можливість спокійно поміркувати. Елементарний залізний замочок на дверях не вимагав надзусиль, і я вже майже відкрив його, коли почув за своєю спиною обурений голос:

- Пся крев! Що ти робиш у моїй шафі?

Миттєво озирнувшись, я оцінив ситуацію. Господарем недоламаного замка виявився здоровезний рудий битюг. Заїдатися рації не було, а тому я вдав, що перебуваю у стадії важкого похмілля і почав нерозбірливо щось бурмотіти, намагаючись упіймати співрозмовника за комір. Усе це разом справляло досить огидне враження, а тому битюг швидше відштовхнув мене, щоб не зв’язуватися.

- Пречь, пияку!

В іншій ситуації я б за мить розібрав його на елементарні частинки, проте зараз це завадило б справі. До того ж, з формальної точки зору я таки вдерся до його шафки, що там не кажіть.

Тому наступне місце для міркувань я вибирав ретельніше і зупинився на тому, яке полишив господар, ідучи до цеху.

Конфлікт з рудим не найкращим чином позначився на моєму психологічному стані, а тому перш за все довелося заспокоювати себе. Залиш гонор вдома, коли вирушаєш на операцію - це аксіома спецагента. Я перебрав у голові всі свої успіхи та гучні перемоги - це допомагає у скрутних ситуаціях. А коли впевнився, що спокій повернувся до мене, спробував іще раз переглянути всі дані. Отож, що ми маємо тепер? Я пробрався всередину, за першу лінію контролю. Це вже не абищо. Щоправда, план підгледіти перепустку на прохідній зазнав фіаско, але ж хіба прохідна - це єдиний спосіб підгледіти? Між нашим буфером та відповідним жіночим пролягає лише бетонна стіна, ну, а зазирнути за бетонну стіну - це не так важко. Треба тільки знайти в ній отвір, або такий отвір просвердлити. Я уявив собі, як на забаву тутешній публіці свердлю стіну, і одразу засумував. Але тут, як завжди, на допомогу прийшла енциклопедична освіта, що її отримує кожен курсант Академії. Душ! От що потрібно. Відповідно до теорії архітектури санвузли завжди мають спільні труби водопостачання та каналізації. А значить, санвузли чоловічої та жіночої буферної зони мають бути поруч. Зрозуміли? Еге ж. У душовій кабінці нічого не вартує просвердлити отвір так, аби не привертати до себе уваги, а тоді вставити до нього світловод. Потрібний інструмент у спецагента завжди напоготові. Ого-го! Ми іще повоюємо, шановні панове.

Захопивши з чужої шафки рушника і прикривши ним не тільки свої стегна, а й мікродриль у руці, я сонно почалапав до душу. Що тут дивного - хлопець із сильного перепою вирішив освіжитися. Мабуть, що подібну картину тут спостерігають частенько. Босі ноги приємно охолоджувала керамічна підлога, і взагалі зайвий раз скупатися не завадить, принаймні зі службовою метою.

Рушник я недбало кинув на стінку найдальшої душової кабінки: дарма, що намокне, зате закриє від цікавих поглядів. Задля істини, щоправда, слід зауважити, що у величезному душі в цей час нікого не було, однак пересторога ніколи не буває зайвою. Увімкнувши воду на повну силу, аби