Читати книгу - "Все, що я хотіла сьогодні…"

діловий і очікує на зустріч?

Є два варіанти: або він дійсно діловий — такий собі клерк-функціонер, або звичайний спостерігач-ледацюга. Третій варіант — це я.

Просто мені треба було знайти зручне місце, щоб спостерігати за виходом із бутіку Просто спостерігати і пити пиво.

Власне, два бажання збіглися, хоча хвилини за дві до того переважало друге… адже якраз проходячи центральною вулицею, я думав, що келих холодного пива — це те, чого мені бракувало саме в цю мить, коли я побачив дівчину в джинсах, що заходила в бутік модного одягу, і подумав, що дівчина, яка заходить до бутіку модного одягу, може вийти з нього за ті півгодини, за які я встигну випити бокал холодного пива, спостерігаючи за дверима…

Що тут було первинним: бажання випити пива чи дівчина (тобто молода жінка років тридцяти). Чи бажання поспостерігати за дверима магазину, куди вона увійшла з півгодини тому, а пиво — лише привід сісти неподалік…

Якщо я нині думатиму про це, зламаю мізки, бо дві речі — спрага і дівчина — були взаємопов'язані. Спрага — як привід дочекатися виходу дівчини з бутіку, дівчина — як привід попити пива…

Взагалі, я ніколи не зупиняюся заради будь-якої жінки.

Але цю я впізнав.

Чи мені так тільки здалося? Ось це я і хотів перевірити.

Я не бачив її страшенно давно і здивувався, що зміг упізнати так швидко. А точніше, я впізнав її ще до того, як вона обернулася.

Ніщо не може зупинити мене.

Ніщо з того, чим я давно навчився керувати — емоції, сентиментальність, спогади, бажання, зрештою, свідомість.

Але я давно помітив: варто звідкись почути запах пригорілого молока — і я на якусь підступну мить перетворююся на шмаркливого малюка, що стоїть, втиснувшись спиною в сині стіни дитячого садка — обісцяний, безпорадний, принижений і переляканий.

Або достатньо потримати в зубах сірник, щоб відчути в роті смак крові й той ниючий біль, коли сірник вганяється в ясна чиїмось кулаком і ти відчуваєш нестерпну лють, ту саму, з якою без упину той трощив чиюсь щелепу мільйон років до нашої ери.

Багато чого існує всередині на рівні ось таких незначних деталей. Я давно це помічав.

Щоправда, таке трапляється дедалі рідше.

Молоко не пригоряє, а сірники давно замінені запальничками…

Я відвик керуватися забаганками підсвідомості. Але дівчина в джинсах перед дверима магазину змусила мене повернутися в ті темні закутки, куди ніколи не сягають мої спогади. Адже нема чого згадувати. Просто шкільні коридори, по яких ми проходили, ніколи не вітаючись.

Це була дівчина з паралельного класу і, відповідно, паралельного життя. У мене і думки не було знайомитися з нею. Просто дівчина, яка сто років тому закінчила ту ж саму школу, що і я.

Дівчина, за якою я спостерігав.

У кожного пацана була така дівчина.

Особлива.

Були ті, яких ти запрошуєш до танцю і мацаєш у темряві, тренуєшся цілуватися без слини, і взагалі — тренуєшся жити далі: розмовляти, сходитись і розходитись, гигикати, розповідати анекдоти і невимушено промовляти лайки, готуватися фізично і морально до того, що колись трапиться тобі жінка, яка може стати твоєю дружиною. А є ось такі — особливі. Ти просто спостерігаєш за ними.

І більше нічого.

Адже на якомусь тваринному рівні відчуваєш: зараз спілкування неможливе, бо ти повний кретин і тобі ще треба «тренуватися на кішках». До неї я відчував щось подібне.

Дівчина була висока, струнка і білява. Вона завжди ходила з кумедною чорнявою подружкою, котра ледь сягала її плеча. Вони завжди трималися окремо. Не знаю, чому я думав про неї.

У мене була своя компанія, свої дівчата, але завжди, коли я починав фантазувати, — в уяві поставала саме вона.

В ній було щось дико неправильне й неймовірно беззахисне — настільки неправильне і беззахисне, що вона здавалася кумедною. Таких зазвичай або цькують, або підносять до небес. Якось я спостерігав, як вона складає носовичок.

Раз-два-три-чотири.

Згортає його навпіл — раз, довго розгладжує — два і знову згортає — три…

І знову розгладжує на коліні.

І знову згортає.

Безкінечне дійство!

Бездоганні складки.

Бездоганна білизна. Подумавши, знову складає — вшестеро. І в цьому уповільненому дійстві щось настільки магічне, що за вікнами школи пішов сніг. І я тоді подумав, що це вона викликала його ось цим довгим згортанням білосніжної хусточки…

А ще — цей вираз обличчя, точніше, очей…

В них завжди світився подив, ніби вона все бачить вперше. Чи бачить щось таке, про що інші й не здогадуються.

Іде коридорами й дивиться на стіни так, що кортить запитати, що вона на них бачить. Картину Рембрандта? Вікно в Європу? Скляну стіну чоловічої лазні? Що?

Як розмовляти з такою людиною? Особливо коли ти заклопотаний тренуваннями на інших і в тебе зовсім немає часу на складні дослідження?

Я уявляв, що поза порогом школи такі дівчата мають особливе життя. Наприклад, після уроків за рогом на неї чекає авто, в якому сидить дорослий дядько в чорному капелюсі. Він саджає її на переднє сидіння і перед тим, як узятися за кермо, задирає їй спідницю і гладить по колінах. І її здивований погляд стає розпусним і спокусливим.

Зовсім не таким, як у шкільних коридорах.

Ще я фантазував, що вона потайки готується до чогось надзвичайного. Наприклад, до зйомок у кіно. Або ходить на кінний спорт. Або пише вірші.

Чи малює картини. І спілкується з людьми, до яких тим, хто слиниться під час поцілунку, ще рости і рости.

В ній усе було якимось особливим.

На випускний, коли я бачив її востаннє, вона прийшла не в білому чи рожевому, як усі інші дівчата, а в синій сукні в білий горошок. І не в помпезно-довгій, а до коліна. На талії — білий пасок. А найдивніше — білі мережані рукавички до ліктя. Вона була схожа на зірку з іноземного кіно. Тоді вона вже носила окуляри. І в них виглядала ще загадковішою, ще дорослішою.

Ми жлуктили портвейн у темному класі, а потім виходили до загальної зали на танці і я умовляв себе спробувати запросити її, але так і не наважився. А коли наважився — її вже не було.

Ми стадом гуляли по набережній, зустрічали схід сонця, а її не було!

Тоді вперше я з жахом подумав, що більше ніколи її не побачу і не дізнаюся, хто вона, куди вона збирається вступати, про що мріє і навіть як її звуть, адже це була дівчинка з