Читати книгу - "Огненний змій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пізнав Хома своїх людей, став ще дужче гукати і на усі заводи кричати… аж ось парубоцтво почуло, що чоловік кричить, та не знають хто; та вже ж хто не є, а треба рятовати. От моторніші кинулись до греблі, відчепили мірошників човен, налагодили його, справили усе та й поїхали визволяти, хто там кричить. Повилазивши з човна, поки-то ще на ту кручу зідралися, а Хома усе пробі реве. Як вже підійшли до нього, тогді тільки пізнали, що то є Масляк; а відкіля він узявся, так усі дивувалися, бо чули, що він сидить ув острозі та не знали певно, чи за корчемство, чи за яку другу біду; і коли він відтіля вислобонився, нічого не чули. Стали його розпитовати, чого він сюди зайшов, чого кричить, чого аж прикипів до кущів? Так він вже нічого і не тямить, тільки знай кричить: «Юдуне, Юдуне! батечку рідненький, давай гроші, озьми з мене душу!..» — і усе такеє… Возилися з ним хлопці, возилися… морока, та й годі!.. Далі нічого робити, зв’язали любенько йому руки, щоб не пручався, та й утеребили у човен і приїхали на той бік. Тут усі позбігалися дивитися, кого хлопці привезли? Зараз усі і пізнали, що то єсть іменно Хома Масляк. До нього з розпитками, так він знай своє співа усе: «Юдун та Юдун, дай, таточку, грошей». А що воно є і до чого се він каже, ніхто його і у товк не озьме!
Аж ось прибігла і жінка його: стала розпитовати, і просить, і лаєть, вже і голосить над ним, а він усе своє товче… Відвели його додому, положили, зараз послали за знахурками; вже вони його і злизовали, і соняшниці заварювали, і як то вже не шептали і по зорям, і середу дня, і у саму глуху ніч, так нічого і не зробили. Та три тижня недужав; та що-то, як його узяли з кущів, так і рісочки у рот не брав: так-то налопався чортячої страви! От, як недужав, і усе йому що дальш, усе було трудніш, думала жінка та таки і знахурки, що от-от-от помре, і уночі вже і свічку над ним світили, і сиділи над ним, і дожидали… а він разом: луп! та й заговорив: «А пошліть мені старого дядька Кирика Жабокрюка та брата у третіх Пилипа Шикалку та Талемона Нечосу; я щось їм скажу». Жінка зрадовалася, що от, мабуть, одужа, пильно послала по тих людей, а сама — до нього, та аж припада, та пита, чи не хоче чого з’їсти: «Може, буханця, або печеного яєчка, або мочених кисличок?..» — «Ні, каже, нічого не хочу; я вже добре наївся, буде з мене… нехай швидше люди прийдуть».
Як же позіходилися люди, та прийшли деякі і лишні, прийшов і пан Симейон, дяк таки з того села, так от їм сердешний Масляк і став розказовати про своє привиденіє, що в нього було з проклятим Юдуном, і як він у нього обідав, яку страву їв, які напиточки пив, як танцював і як Юдун йому розказовав, що які порядки є у пеклі… та як розказав усе, протягсь, хропяув тричі та тут при людях і вмер…
Кирик Жабокрюка, стар чоловік, довго стояв на ним, поки його вбирали, думав-думав щось довго, далі зднхнув та й сказав: «А що, Хомо! От тобі і скарб!»
Оттак-то свою повість розказовав мені пан Симейон, джигунівський дяк. Вже не знаю, чи правда сьому була, чи півправди; чи так-то Юдун про пекло розказовав Маслякові, чи, може, дечого пан дяк і поприбріховав, я не знаю; а тільки нігде правди діти, як почув яка є панщина у пеклі на тих, хто то повісті, то усякі ледащі книжки пише, так мене аж циганський піт пройняв. Та вже ж, що бабі, то і громаді. Коли товариство перестане писати, не буду і я; а то, далебі, що не втерплю.
______________________________________________________________________________________________
Бібки — тут: лавровий лист.
Хамло — ломаччя.
Берлин — карета.
Ребронт — сукня з дорогої матерії.
Шатай-моргай, шатай-нахвіст, реєвеє, барбське, шальпанське і порчене пиво — все це перекручені назви вин і пива: шато-марго, шато-лафіт, ренн-вейн, бордоське, шампанське, портер.
Скраклі — кеглі.
Водолазькі винокури — винокури з містечка Водолази на Харківщині.
Липина — тріски.
Орест Сомів
(1793-1833)
Народився у містечку Вовчанську Харківської губернії. Дебютував у харківських журналах «Харьковский Демократ», «Украинский вестник», виступаючи як поет і прозаїк. Переїхавши 1817 року до Петербурга не пориває з цими журналами і публікує в «Украинском вестнике» «Письмо украинца из столицы». Його літературній долі сприяли українські літератори М. Цертелів і В. Туманський.
Творчість Сомова тісно пов’язана з Україною. Разом з іншими українськими діячами він підтримує Василя Каразіна, який заснував у Петербурзі «Вільне товариство прихильників російського письменства», стає членом товариству, і співпрацює в його журналі «Соревнователь», де зокрема друкує «Песнь о Богдане Хмельницком — освободителе Малороссии». Згодом з’являються його історичні повісті й оповідання про Україну, більшість з яких підписано було псевдонімом Порфирій Байський. Відомий лише один випадок, коли Сомів звернувся до рідної мови. На жаль, це був той випадок, про який шкода й згадувати, бо поема «Голос украинца при вести о взятии Варшави» (1831), хоч і написана добірною українською мовою в традиції бурлеску, але наскрізь реакційна. Сомів прославив розгром польського визвольного повстання і вітав російські війська, що захопили Варшаву.
Сомів одним з перших звернувся до української історії. Цікаво, що і він, і його колега Василь Наріжний сливе водночас звернулися до образу легендарного розбійника Семена Гаркуші. Повість «Гайдамака» започаткувала цілу серію творів, які, в свою чергу, надихнули й Гоголя на українську тематику. Дослідники вважають, що фантастичні оповіді Рудого Панька великою мірою завдячують своїм настроєм саме Порфирію Байському. Але незабаром і сам Сомів зазнав непереборного впливу Гоголя. З цікавих фантастичних оповідань можна виділити такі: «Вовкулака», «Русалка», «Київські відьми», «Казка про скарби», «Наказ з того світу», «Блудний вогник», «Лихе око».
КИЇВСЬКІ ВІДЬМИ[2]
Молодий козак Київського полку Федір Блискавка повернувся на батьківщину з походу проти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Огненний змій», після закриття браузера.