Читати книгу - "Друзі за листуванням"

сміялася Ксеня, - то традиція така, звичай!

Реготали вже всі.

Відразу ж після сніданку дівчата почали збиратися: крутити волосся, заплітати кіски. Кожна дівчинка мала перед собою образ богині, яку уособлювала. Ілона постаралася й знайшла в бібліотеці малюнки олімпійських богів. Отже, усі хотіли виглядати саме так, як намалював невідомий художник. І те вдалося стовідсотково! Дарина й Софі дуже допомагали з підбором різних дрібниць: прикрас, поясів, атрибутів...

Коли гудок сповістив про початок свята, загони попрямували до сцени, де вже зібрався натовп вожатих та гостей табору “Чайка”.

Хлопчики теж були в різноманітних костюмах: хто - як Робін Гуд та його команда, а хто -як лицарі Круглого Столу. Кольори, фасони та тканини зливалися в дивну казкову юрбу.

- Ніби й справді люд зібрався в місті Олімп! -голосно прошепотіла Ілона. - У мене аж таке, -вона широко й захоплено розвела руками, - все-охоплююче почуття!

У Ксені теж настрій був піднесений, але й помітно трусило від хвилювання. Це ж потрібно виступати на сцені перед сотнями очей! І серед глядачів - Ерік...

Свято розпочалося з підняття прапорів. Цього разу не тільки американський прапор замайорів угорі, але й прапори всіх країн, представлених того дня на майданчику. На “раз, два, три” у височінь злетіло безліч кольорів - гордості націй.

Першими, як і планувалося, виступали кра-суні-богині загону “Білокрилі”.

Ілона вийшла на сцену та промовила:

- “Іліада”, Гомер! Пісня дванадцята - “Битва Богів”!

- “Зевс же батько наказав та Феміда безсмертних до ради всіх ззивала із гір Олімпійських...”, - виголошувала Ілона, задерши голову так, ніби й справді була найкрасивішою богинею Олімпу.

Закінчивши невеликий уривок про велич богів, дівчинка оголосила про початок Олімпійського змагання, де найпрудкіші хлопчики мали стрибати в мішку вздовж стежки.

Охочих зголосилося багато, але на сцену покликали тільки по одному із загону. Серед них був і Ерік. Коли хлопці вскочили до мішків, здійнявся шалений галас вболівальників. А учасники стрибали, як могли: падали й знову підіймалися...

Хвилина - і переможець уже стояв на фінішній лінії, і то був не Ерік, а улюбленець всіх дівчаток, чемпіон серед юнаків по греблі, Рей. Афродіта, себто Ілона, вітала Рея, даруючи йому вінок та медаль із почесним званням Зевса.

Ерік стояв присоромлено, однак Ксеня підійшла і, одягаючи йому вінок, тихенько прошепотіла: “Ти все одно переможець, бо не побоявся вийти й стати на лінію змагань!”.

Еріку вмить здалося, що гімн переможця заграли йому, а не Рею. І вінок видавався золотим, а не пальмовим. Тепло й повага Ксені огортали його серце.

Далі були різноманітні концертні виступи.

Найбільше Ксені сподобався танець китаянок. Вони, мов бамбукові стебла, здіймалися на пальчиках угору, а потім, як легкі річкові хвилі, падали вниз.

Однак спів молодої китаянки неприємно здивував усіх. Дівчинка не співала, а підвивала, немов сирена, що зовсім не пасувало до танцювальної композиції.

Серед хлопчиків відзначилися прованські трубадури, котрі виголошували поетичні рядки, присвячені молодим панянкам.

- Он, той, той! - все показувала пальцем Лолі. - Такий гарненький! Я з ним ще станцюю!

- Хто б сумнівався! - погоджувалася Ксеня, котра, за балачками подруги, як завжди, нічого не могла почути.

Опісля фінального виступу каратистів олімпійські богині знову піднялися на сцену й оголосили завершення свята, здіймаючи догори запалений факел.

А біля басейну вже чекала святкова вечеря. Столи вгиналися від різних страв, і кожен міг підходити та класти на тарілку всього, чого душа бажала. Таці з раками, креветками, мідіями та різними соусами були на одному столі, на іншому - салати, далі - страви з картоплі, макаронів, кукурудзи та квасолі, створені за рецептами з різних куточків світу, а ще поруч - стіл із солодощами, фруктами й напоями. А завершував ряд наїдків стіл із порізаними кавунами.

- Я ж казала “День Кавуна”! - знову й знову повторювала майже кожному Лолі.

По обидва боки басейну палали вогняні факели. Атмосфера видавалася загадковою, незвичною й чарівною.

Раптом зазвучала запальна кубинська музика. Танцювали всі, хто вмів і не вмів, бо ритмічні мелодії кликали за собою.

Весела година пролетіла разом із звуками музики, яка затихла несподівано для дітей.

- Що? Що? - гуділи у натовпі.

І тут у небо злетіли величні салюти.

Усі охнули й завмерли, дивлячись у височінь. Небо гуділо й розсипалося зеленими, червоними, жовтими квітами...

“Бух! Бах! Бух!”, - блиснув останній золотистий вогник і розлетівся на мільйони іскор.

Ксеня простягнула руку догори, ніби ловлячи зірку.

Юрба вибухнула оплесками.

На території табору ввімкнули ліхтарі, і вожаті почали збирати свої загони.

- Ксеню! - підбіг до неї схвильований Ерік. -На наступні вихідні буде родинний вікенд. Я хочу запросити тебе до нас додому.

- Ой, я й не знаю...

- Моя мама приготує щось смачненьке... а ще, ми повеземо тебе до океану, ти ж так мріяла!

- Правда? До океану - справжнього океану?

- Атлантичного! - заявив Ерік. - Чекай нас у суботу вранці! З вожатими домовляються батьки і підписують спеціальні папери! Але за те не хвилюйся.

“Це було феєричне свято! - записала собі в щоденник Ксеня. - Такого видовища я ніколи раніше не бачила!”

РОЗДІЛ 19. Знайомство

Наступного дня Ксеня розказала Лолі про запрошення. Уперше дівчинка не знала, як правильно поводитися в чужій родині: чи говорити про себе, чи запитувати щось, чи допомагати накривати на стіл, чи прибирати зі столу... Якби вдома, в Україні, то вона б дивилася по ситуації, а тут - ситуація тьмяніла, як вода в калюжі. Мало того, що в гості збиралася до іноземної родини, та ще й до хлопчика, котрий уже став їй найближчим товаришем.

- Лолі, що ж мені робити? Як поводитись? Я навіть не уявляю, як доречніше одягнутися. Сукню? Джинси? Що порадиш?

- Я знаю батьків Еріка. Вони приємні люди й завжди раді новим знайомствам. Але, коли ти вже так хвилюєшся, то давай переглянемо правила етикету. Ось, моя улюблена книга, - Лолі почала гортати сторінку, - “Як бути привітним”. Читай! - вона сіла біля Ксені.

- Пам’ятай, щоби показати повагу до родини твого друга, краще взяти якийсь невеликий подарунок, сувенір чи солодощі...

- Ну, - зупинила Ксеню Лолі, - у тебе щось є?

- Усе, окрім солодощів. Маю домовика, маю намисто українське...

- Годиться!

- Якщо ти потрапив під дощ, не кидай будь-де брудні мокрі речі й не ходи взутим по кімнаті. Натомість запитай ввічливо господиню,