Читати книгу - "Криничар"

наколеш скіпок, підметеш цирульню і хідник перед нею, а він тебе за це постриже».

Йванко розкустрав п'ятірнею патли, зважуючи мою раду, як на важниці: «Це буде єдно діло чи два?»

«Повна тріада тобі зарахується. І поміч викажеш чоловікові, і себе прибереш, і при цьому слухатимеш розмисли бувалих людей. Щось і для свого ума прищепиш».

Весело рипнули спочилі за ніч ворота.

«Доброго рана добрим людям! Мир бесіді», ‒ мовив прийшлий.

«І вам здоровля!» ‒ поштиво підвівся Йванко.

То приспів із Тересви купець-дереводіл, що приніс на оглядини кусники матеріалу для мосту.

Всякі бродники, як я казав, прибивалися до Жигової Гостинки. Пани через гать не переступали. Коли треба було замалювати панію чи їх чадо, за маляром посилали фурманку. Та один поважний бородач у дорогому фіакрі заявлявся сюди аж із Доброчина. Золотий ланцюжок висів у нього на бебехатому череві і таким же прив'язував він два скляні блюдця на очах. Дрібно й дзвінко сміявся, ніби молоко цідив у дійницю. Чомусь те, як Жига володав пензлем, його дуже гріло. Аж туманець лягав на очні скельця. Той панок із Доброчина пригрібав за безцінь усі змальовані Жигою онучки. І слава Богу, ліпше, ніж мало воно дістатися повені.

«Аре натурель. Цімус, ‒ пришіптував бородач, позираючи, як Жига розмашисто мастив полотняний клин, перебиваючи на нього річкову заводину, в яку впустили свої коси старі вільхи. ‒ А вода, а вода! Як грає, як свіжить! Аква віта! Звольте, Жиго-бачі, взяти собі це на пам'ятку… Ну, звідки, звідки у вас такі щирі барви?!»

Якби він питав про це мене, я б йому розповів, з чого ті барви. Ота предивна алхімія засіла в мені на все життя, відкривши перший здогад: немає див у цьому світі, крім одного. їм'я йому ‒ людська рука.

Моїм поденним ділом було готування малярного мастершику й фарб. Ота наука, добута за три літа, стала хосенним набутком. А нині, зі схилу свого життьового переходу, бачиться мені дуже корисним приспіхом для людей штуки, мистців. І забрати це неподільно з собою було б гріхом.

Жига безнастанно фіркав рисунки вугликами, і, бувало, списував їх за день жмені. Тому вугляні олувки я напалював йому щотижнево. Бралися товсті дрівця сухого горіха, розпилювалися повздовж, тонко розщеплювалися і обтісувалися ножиком. Ці палички я клав у горнець, прикривав згори полотном і замащував глиною. Коли піч напалиться вполовину, горнець саджався в полумінь. Нагріті палички й самі спалахували, а коли відгоріли, горнець виймався з печі і обкладався попелом. Я гадкував, аби не розпечатати, коли він ще розпечений, бо палички згорять у нім дотла і труд твій піде на марницю. Коли вуглики Жига требував спішно, я обертав жмутик паличок у полотно і загрібав у жар. Горячи, вони пускали сивий дим. Тут держи око гостро: як лишень здиміли, вигрібай їх лопаткою і закопуй у землю, щоб вигасли.

Помалу навчився я робити й пензлі. Починалося з оглядин хвостів куниці. Вибиралися з кінців волосини прямі й рівні, вистригалися маленькими ножицями й викладалися рядками на дошці. Затим старанно збивалися в пучечки й змочувалися водою. Нігтем лівої руки притискалися, а правицею витягувалися за вершки і рівнялися їх передки. Тоді я зв'язував їх шовковою навощеною ниткою так, аби кінці пензлів не були дуже довгі. Перо, в яке я мав устромити китичку, наперед клав у воду, щоб розмокло. Треба вважати, аби пензлик не був ані довгим, ані коротким.

Більше часу і клопоту забирав клей. Для цього дубилися в негашеному вапні волові чи баранячі шкури. Потім ми їх мочили в теплій воді, вимивали й здирали м'ясо. «Відмоложені» шкури клали в мідний котел з криничною водою і починали варити. Коли вариво гусло, воду цідили крізь волосяне сито. Доливалася друга й третя вода і проціджувалася, доки шкури не розріджувалися начисто. Коли не було під руками вапна, ми брали в м'ясника всякий непотріб ‒ голови, вуха, копита ‒ і сікли його в котел. Головне тут ‒ ревно проціджувати.

Щоб клей висушити, треба його закип'ятити на тихому вогні. Робилося це над рікою, аби встигнути занурити котел у холодну воду, коли клей здується. Тоді він спаде. І так раз за разом, доки клей не всядеться. І то ще не вінець. Дай йому вистудитися, а сам натягни нитку на зігнутий у дугу прутик і розріж нею клей на дрібні кусні, розклади їх на дошці. Нехай так кріпнуть три дні. Тоді продінь через них шворку і підвісь їх на продуві, щоб висохли. Клей ми робили в холодну пору, бо в спеку він протухає.

Дуже важне діло ‒ випалити й розпустити гіпс, що дається для гіпсування ікон. Ми вибирали для нього білу склисту глину. Засипали в напалену і чисто виметену піч. Там гіпс калився три дні. Далі перетирався на мармур і просіювався через часте сито. Висівки перетиралися ще раз і знову просіювалися. Тоді його можна розпускати в літеплій воді. Один сипле порох, другий споро мішає, щоб не було грудок і гіпс не вхопився до котла. Води має бути багато, гіпсу мало. Гіпс довго сідає, а ти зливаєш воду, доки не загусне. Через ряднину треба процідити воду, а гіпсові дати добре висохнути проти сонця. Коли висох, вдруге вали його в піч і перепікай, перетирай, розводь водою, як доти. Тепер хай висихає на мучку і дочікується, коли його змішають з клеєм і намастять на липову дощечку.

То перша приспособа до роботи, переднє лице ікони. Жига молитовно шептав над вимащеною дошкою: «Владико, Боже всяких, просвіти і врозуми душу, серце і ум раба Твого, і руки мої направ безгрішно і добротворно зображати жительство Твоє, пречистої матері Твоєї і всіх святих, во славу Твою, ради украшения і благоліпія, і у відпущення гріхів усім, котрі духовно поклоняються, благоговійно лобзають і почитають Первообраз».

Ікона вимагала часу й терпеливості руки. Одне діло приготувати, вміло висушити й поєднати клинами дошки. Друге ‒ гіпсування. Звечора надрібно ламався клей і висипався в глиняний жбан з водою. Розмокав у студеній ямі. Ранком кип'ятився й розмішувався паличкою. Треба вгадати, скільки додати води, аби перший шар ліг на іконну таблу тонко, без масного лиску й пухирів. Дошка має спити клей. Тому після першої руки її кладуть проти сонця. Коли просохне, гіпс змішують з клеєм і покривають п'ять-шість разів. Щоразу нігтем пробують шар: якщо м'який, то закріпити його можна добавкою клею. За третім разом дошку мастять льняною олією і милом. Затим ще дві